Прекрасна френдстрічка згадує про Ніч розстріляних поетів.
Покладу сюди два своїх переклада – віршів тих, хто тоді загинув.

---

Юлий Таубін, з циклу "Смерть", переклад з білоруської:

Коли я помиратиму
І ставатиму виснажливим тілом...
А я хочу, щоб це було не скоро, тому
Я тепер хочу жити, жити, –
жити життям, одному мені зрозумілим,
Життям, яке належить тільки мені одному.
Дивитися, як сонце сміється на брудному вікні,
Занурювати своє тіло в холодне лоно річки,
Пливти в морі у рибальському човні,
Ходити полем серед невинної гречки.
Я хочу зустрічати подруг і друзів,
дорослих і юних;
Хочу жіночих довірливих поцілунків
І міцних потискань чоловічих долонь,
Щоб відчуття життя завжди дзвеніло, як струни, –
Повне та різнокольорове,
як веселка, що проганяє зло.
Я хочу відвідати величезні міста,
Далекі країни із мовами чужими, -
Я хочу,
щоб світ,
де є повітря,
земля
і вода,
Жив,
Тремтів
у кожній найтоншій моїй жилі.
Щоб мене хвилювали
прощання та зустрічі, знахідки та втрати,
Щоб я міг сказати про себе:
«Я жив, поки не минув мій реченець...»
Щоб мене пронизували своєю силою справи
Супутників-товаришів, що поруч зі мною, біля мене.
Хочу
жити,
падаючи,
але не занепадаючи.
Високо піднесеним силою часів,
знайти постійне місце на кулі земній.
Знаю свої вади.
Але це моє завдання.
Мені –
двадцять один рік.
Життя переді мною й воно належить мені.

----------

Мойше Кульбак "Зірочка", переклад з ідишу:

Друже блакитний мій, зірочка-зірка,
Ти прилети у містечко край гірки,

Вуличка, яр, а між старих ялинок
Там похилився мій бідний будинок,

На самоті, обік старої стінки
Плаче-тривожиться бідная жінка.

Втіш ти її, посвіти обережно,
Ти їй скажи: Божа милість безмежна.

Як наші Янкеле, Леєчка, Ріва?
Так я чекаю листи терпеливо!

Навіть короткій я звісточці радий!
Янкеле в хедер віддати пора би:

Щоб не лінився, вчив кадиш, як треба...
Може... хтозна... божа милість - до неба...

*Поминальний кадиш - молитва - читається на згадку про покійного батька.