Білоруська "Ніч страчених поетів" - жахлива рима українського Розстріляного Відродження. Тоді було знищено цвіт одразу двох культур: білоруської та єврейської.
Одним із убитих був поет, який писав на ідиші, - Ізі Харик.
---

З циклу "Містечко"

Тікати? Я не хочу утікати.
Та у дворах лежить сміття розгрому,
Та неможливо тут вже існувати,
Та в шибках гасне вже останній промінь.

Лише порожнеча, й вітер в спину б'є,
І мить за миттю в тиші мовчки тоне.
Я відчуваю - хтось за мною є,
Я обернуся - тільки слід холоне.

Я хочу бігти, ледве йду, боюся,
І перелякано луна від кроків тане,
Блукаю колами й беззвучно я молюся:
"Не можу більше так! Нехай же день настане!"

--
Переклад з ідишу.

--
Оригінал (автор - Ізі Харик):

פֿון דער סעריע "שטעטל"

אַנטלױפֿן? איך קען ניט, איך װיל ניט אַנטלױפֿן,
און ס׳װערט שױן דאָ אוממעגלעך װײַטער צו זײַן.
עס האָט זיך דער חורבן צעלײגט אױף די הױפֿן,
און שױבן — פֿאַרלאָשענע טראָפּעלעך שײַן.
גאָרנישט און לײדיקײַט, פּוסטקע און װינטן.
עס הענגט דאָ אַ שטילע, פֿאַרלאָשענע שעה…
איך גײ און מיר דאַכט זיך — מע גײט נאָך פֿון הינטן,
קער איך זיך אום – איז דאָ קײנער ניטאָ.
גײ איך פּאַמעלעך און ס׳װילט זיך מיר יאָגן
עס הילכט דאָ צעשראָקן מײַן טראָט אױף דער ערד,
טראָג איך זיך אום און איך בעט זיך:
זאָל טאָגן, זאָל טאָגן! איך קען שױן ניט מער!