Я не хочу вмирати, доки не побачу я світ назовні.

Адже чув я, адже читав про людей там історії неймовірні - казки фантастичні й дивні!
Я не зміг їм повірити. Я не зміг навіть їх уявити.

Чув я: люди там прокидаються
Від чогось іншого, не від дитячого крику:
Ось наприклад, від світла, що тихо струмує крізь скло... а скло ані куль, ані вибухів не чекає...
Ось наприклад, від співу птахів, що не ховаються... і від тиші, яка не схожа
На відому нам тишу: вона затишна, мирна... й не віщує вона катастрофи...

Чув я, ніби думка їх перша, та, що приходить вранці, -
Це, наприклад, випити кави, зайнятися спортом чи сексом,
Або піти на роботу - а не про самогубство.

Чув я: люди там помилитись можуть - та їх не розчавлять,
Чув я: люди там мріяти можуть – й ніхто у зраді не звинуватить...
Так, буває, що плачуть вони, та тавром не стають їх сльози.

Також чув: якщо ти там йдеш, то рухаєшся вперед, навіть малими кроками.
Ну а я... відколи народився тут - все життя біжу, задихаюсь,
і врешті знаходжу себе лише там, звідки почав, - позаду.

Неймовірне читав я: уявіть собі, там люди танцюють!
Не над трупами, як це робимо ми, а просто ось так, обнявшись,
Один одного - цілують у губи. Живі – цілують у губи!

Чув я також: усмішка там виправдання не вимагає і не тягне за собою докорів,
І що люди назовні - на відміну від нас - не живуть ніби у вічній жалобі.

Чув я: їхні проблеми - де запаркуватись і як на заправці не гаяти часу.
Як це дивно: їхні скандали можуть лайкою закінчитись,
Та ніхто з них й не подумає перерізати іншому горло чи з грудей вирвати серце.

Чув я: людям там набридають повторення і рутина -
Кожен день та ж сама кава там й та ж сама робота,
Ті ж обличчя колег, на вечерю та ж сама їжа...
Це - без того, щоб щодня траплялася катастрофа.

Чув я такі речі, в які повірити я не можу.
Як же я не хочу вмирати, перш ніж зможу дізнатись,
Якою буває втома - звичайна така собі втома,
Що приходить від праці - а не від страху,
Від безсонної ночі кохання - не від тривоги,
Від того, що я біжу до чогось, а не від усього тікаю.
Хочу я побачити світ назовні,

Щоб переконатися: життя може бути звичайним.
Менш жорстоким. Гідним того, щоб "життям" називатись.

(2026, Газа)

---
Переклад з арабської.

---
Оригінал (автор - Ашраф Наср):

لا أريد الموت، قبل أن أرى العالم في الخارج.

فقد سمعت وقرأت عن الناس هناك قصص خيالية وعجيبة!
لم أستطع تصديقها ولا حتى تخيلها.

سمعت بأن الناس هناك
تستيقظ على شيء آخر، غير صراخ الأطفال.
تستيقظ على ضوء يتسلل بهدوء من نافذة لا يخاف الزجاج فيها من الانفجار .. أو العبارات النارية ..
على صوت طيور لا تختبئ .. وعلى صمت لا يشبه
الصمت الذي نعرفه، صمت مريح .. لا يسبق كارثة.

سمعت بأن الفكرة الأولى التي تبادرهم لحظة أن
يفتحوا عيونهم، هي شرب القهوة أو ممارسة الجنس
والرياضة، أو الذهاب إلى العمل – وليس الانتحار.

سمعت أن الناس هناك يخطئون دون أن يسحقوا،
ويحلمون دون أن يتهموا بالخيانة .. ويكون أحياناً،
نعم، لكن بكاؤهم لا يتحول إلى هوية.

سمعت أيضاً أنك إذا مشيت هناك، فإنك تمضي إلى الأمام، ولو بخطوات صغيرة.
أما أنا.. فلعُمري منذ وُلدت هنا، وأنا أركض وألهث،
ولا أجد نفسي في النهاية إلا أعود إلى الخلف.

وقرأت أشياء بدت لي عجيبة، كان الناس هناك يرقصون؟
لا أقصد فوق جثث بعضهم كما نفعل، بل متعانقون
يقبلون شفاه بعضهم وهم أحياء.

وسمعت أن الابتسام هناك أمر طبيعي، لا يحتاج إلى تبرير، ولا يستدعي توبيخ،
فهم ليسوا مثلنا ولا يعيشون حياتهم، كأنهم في عزاء دائم.

سمعت بأن مشاكلهم تختزل في مصف سيارة، أو دور في محطة البنزين
— والغريب — أنها تنتهي ببعض الشتائم
دون أن يفكر أحدهم بقطع عنق الآخر، أو انتزاع قلبه من صدره.

سمعت أن الناس هناك يملّون، يملّون من الروتين والتكرار،
من العمل، من القهوة نفسها كل صباح،
والوجوه ذاتها في العمل وأطباق العشاء نفسها،
دون حدوث فاجعة كل يوم

سمعت أشياء لا تُصدَّق، وأنا لا أريد الموت قبل أن
أعرف كيف يبدو التعب الطبيعي
التعب الذي يأتي من
العمل لا من الخوف
من السهر لا من القلق
من الركض نحو شيء، لا هرباً من كل شيء.
أريد أن أرى العالم في الخارج

لأتأكد أن الحياة يمكن أن تكون عادية
أقل قسوة، وأكثر شبهاً بما تستحقه كلمة حياة.