Що нам робити (як за Гумільовим повторює ледь чутно Мандельштам) з вечірнім світлом,
жовтим, бірюзовим?
Як вітер, що проходить тут і там ліщиною,
приносить грішний трепет, шовковий тріск -
і листям, і життям,
де жаристий, сліпучий серця лепет, і перелітний труд,
і важкий стиск, - такий гіркий нам
невблаганний щебет
птахів ранкових й сонця близький диск - що зробимо з базальтом під ногами (вогню нічного
пронизав нас блиск),
що ділимо з розгубленими нами, коли світанок
б'ється у висок? Про що мовчу,
про що я споминаю?
І камінь - вже не камінь, вже пісок.

---
Переклад з російської.

--
Оригінал (автор - Бахит Кенжеєв):

Что делать нам (как вслед за Гумилёвым чуть слышно повторяет
Мандельштам) с вечерним светом,
алым и лиловым?
Как ветер, шелестящий по кустам орешника,
рождает грешный трепет, треск шёлковый
и влажный шорох там,
где сердце ослепительное лепит свой перелётный труд,
свой трудный иск, - так горек нам
неумолимый щебет
птиц утренних и солнца близкий диск - что делать нам с базальтом под ногами (ночной огонь
пронзителен и льдист),
что нам делить с растерянными нами, когда рассвет
безропотный высок? Что я молчу,
о чём я вспоминаю?
И камень превращается в песок.