Новий переклад з польської.
Передмова до книги «Порятунок»
Ти, кого я не міг врятувати,
Послухай мене.
Зрозумій: говорю я просто, бо іншого соромлюся.
Присягаю: не маю в собі я магії слів.
Розмовляю з тобою мовчки, як дерево чи як хмара.
Те, що зміцнило мене, для тебе було смертельним.
Прийняв ти кінець епохи за початок нової ери,
Натхнення зненависті ти прийняв за досконалість віршів,
Силу сліпу - за перфектну форму.
Ось долина польських річок дрібних. І міст величезний
Що іде у білу імлу. Це - зруйноване місто.
На твою могилу крики чайок вітер жбурляє,
Коли розмовляю з тобою.
Що таке поезія, якщо вона не рятує
Ні людей, ні народи?
Співучасть у офіційній брехні,
Пісня п'яниць, яким ось-ось переріжуть горло,
Дівоча книжечка біля ліжка.
Те, що я, невмілий, до гарної поезії прагнув,
Те, що пізно я зрозумів: ціль її - визволення,
В цьому й тільки у цьому був порятунок.
У минулому посипали могили просом та маком,
Щоб годувати птахів — пернаті душі.
Старий, я тут для тебе поклав цю книгу,
Щоби ніколи ти більше не повертався.
Оригинал (автор - Чеслав Мілош):
Przedmowa do Ocalenia
Ty, którego nie mogłem ocalić,
Wysłuchaj mnie.
Zrozum tę mowę prostą, bo wstydzę się innej.
Przysięgam, nie ma we mnie czarodziejstwa słów.
Mówię do ciebie milcząc, jak obłok czy drzewo.
To, co wzmacniało mnie, dla ciebie było śmiertelne.
Żegnanie epoki brałeś za początek nowej,
Natchnienie nienawiści za piękno liryczne,
Siłę ślepą za dokonany kształt.
Oto dolina płytkich polskich rzek. I most ogromny
Idący w białą mgłę. Oto miasto złamane
I wiatr skwirami mew obrzuca twój grób,
Kiedy rozmawiam z tobą.
Czym jest poezja, która nie ocala
Narodów ani ludzi?
Wspólnictwem urzędowych kłamstw,
Piosenką pijaków, którym ktoś za chwilę poderżnie gardła,
Czytanką z panieńskiego pokoju.
To, że chciałem dobrej poezji, nie umiejąc,
To, że późno pojąłem jej wybawczy cel,
To jest i tylko to jest ocalenie.
Sypano na mogiły proso albo mak
Żywiąc zlatujących się umarłych - ptaki.
Tę książkę kładę tu dla ciebie, o dawny,
Abyś nas odtąd nie nawiedzał więcej.