← Timeline
Avatar
Tanda Lugovskaya

Галатея

Красуня Галатея розгублено озирається, навіть усміхається посеред своєї біди,
Каже: “Я не розумію, зрозуміти не можу – чому ти зник, і куди?

Адже стала я рівно тим, ким ти й хотів, і не зфальшувала ані на мить.
На людину перетворитися? Добре, начебто зрозуміла, як це - бути людьми.

Адже правильно все: я тепла, перевір, доторкнися до моєї руки,
І дихаю, й співаю, й очі виблискують, і рухи мої легкі.

Але минула лише мить – й назавжди залишився ти у вчора.
І навіщо ти, майстер, дав людське життя мені, а безсмертя не відібрав?

Говорив ти про вудку і рибалку, ось я марну палицю рукою стискаю -
Та мене ти вже не торкнешся закольником, чи шарошкою, чи маленькими молотками!

Може, я чогось не почула, не засвоїла – розкажи, мені покажи ти,
Від живих мене нині не відрізнити, та вони, мабуть, знають, навіщо їм треба жити?”

Дивиться вона на надгробні статуї, професійно, уважно, немов у музеї,
І з похорону йде, не звертаючи уваги на натовп, що лине до неї,

І в майстерню йде, позаду залишаючи й дурнів, й улесників, що її кличуть,
І в уламку мармуру, грубо й невміло, намічає найдорожче обличчя.

---
Російською:

Галатея

Красавица Галатея стоит растерянно, озирается, даже улыбается невпопад,
Говорит: “Я не понимаю, не могу понять – почему ты, куда пропал?

Я ведь стала ровно тем, кем ты и хотел, не сфальшивила ни на миг.
В человека превратиться? Ну хорошо, вроде бы поняла, как это – быть людьми.

Всё ведь правильно: я тепла, ну проверь, до моей дотронься руки,
И дышу, и пою, и глаза блестят, и пряди волос легки.

Но прошло всего лишь мгновение – и навсегда остался ты во вчера.
Для чего ты, мастер, дал мне человечью жизнь, а бессмертия не отобрал?

Говорил ты про удочку и рыбалку, вот я бесполезную палку сжимаю рукой –
Но меня-то ты уже не коснёшься ни рифлёвкою, ни троянкой, да хоть киркой!

Может, я чего не услышала, не усвоила – расскажи, покажи,
От живых меня нынче не отличить, но они-то, наверное, знают, зачем им жить?”

И глядит она на надгробные статуи, и выбирает свой путь,
И с похорон уходит, не обращая внимания на льнущую к ней толпу,

И идёт в мастерскую, позади оставляя и глупцов, и льстецов,
И в обломке мрамора, грубо и неумело, намечает дорогое лицо.

To react or comment  View in Web Client