Камінь обіймає камінь

Камінь кам'яними руками
Ніжно обіймає кришталевий камінь,
Каже: "Так, хворі ми з тобою,
Ми холодні та мовчазні від болю,
Життя, коли від нас – із нас! - ішло,
Зафіксувало, твердим зробило все, що могло,
І хто став поглядом прозоріше скла,
І у кого вся туга стекла..."

Камінь кам'яними руками
Обіймає і каже: "Не канеш,
Тріщини, так, і небуття жахи,
Але зможу втримати, здержати,
Хай напружуючи всі свої рудні жили.
Ти ще зможеш пожити".
"Дорогесенький, дякую красно, - кристал відповідає.
– Я, хоч і дуже втомився, але тримаюсь”.

Камінь кам'яними руками
Обіймає - на дні, у скалах,
Один із них слюдою сяє,
Інший різнокольорові відблиски догори пускає,
І вони, немовби човники та на воду, -
У світ, де немає щастя, та є свобода,
Де багато били, де багато болю-нещастя,
Але мрії там - рожеві, блакитні, сріблясті,
Діамантові.

--
Дякую за консультацію щодо автоперекладу Тарасу Федюку.