І українською я Мілоша теж перекладаю...
---

Без нагоди (Bez powodu)

Хай буде благословено
Життя поламане наше
Щоб залишилася радість
Де немає для неї причини

Зворушений красою живою
Вічною весною в зеніті
Піднімаюсь я над собою
І своєю зневірою

До чого ж гірка ця сила
Та від щирого серця я вдячний
За тоє що я отримав
Коли назавжди утратив
---

Річки (Rzeki)

I
Під різними іменами лише вас я славив, річки!
Ви і мед, і кохання, ви і смерть, ви і танець.
Від криниці в таємних гротах, що тече по камінню,
Де із глеків своїх воду живу ллє богиня,
Від яскравих джерел на луках і від струмків сріблистих
Починається біг – і ваш, і мій, і захоплення, і зникання.
Я підставив сонцю обличчя, голий, іноді весло занурюючи у воду,
І пролітали повз діброви, і вікові сосни, і низовини,
І земля обітована відкривалася за поворотом кожним:
Там і дим над селами, і польоти ластівок, і піщані схили.

II
Дуже повільно, крок за кроком вступав я у ваші води,
Течія мовчки до моїх колін припадала,
І я довірився їй, і мене віднесло, і плив я
Серед великого відбиття тріумфального південного неба.
І стояв я на берегах, коли літня ніч починалася,
І виходив повний місяць, і губи з’єднувалися в ритуалі.
У шумі ваших хвиль біля пристані, як і тоді, я чую
І заклики, і обійми, і насолоду, й розраду.
І йдемо ми під дзвони міст, що давно затонули,
І вітають посольства поколінь минулих тих, кого вже не пам’ятають,
І потік ваш невтомний забирає далі і далі.
І немає, і не було. І тільки вічна мить триває.
---

Підготування (Przygotowanie)

Ще один рік підготування.
Завтра вже почну працювати над великою справою,
В ній століття моє стане таким, яким воно було суще.
Над неправими і правими буде сонце сходити,
Будуть весни та осені йти одна за одною,
Дрозд гніздо змостить у гущавині, і зміцнить його глиною,
І природі своєї лисячої навчатимуться лисята.

Ось і все. І ще на додачу: армії,
Що біжать по рівнинах змерзлих, вигукувають прокльони
Міліярдноголосим хором; стволи величезних танків
Видно на перехрестях; і туди смеркома в’їжджають
Між концтабірними дротами та вежами сторожовими.

Ні, це буде завтра. Років за п’ять чи за десять.
Надто багато я думаю про материнські справи,
І про те, чим є чоловік, якого жінка родила.
Він згортається у клубок і голову захищає,
Б’ють його важкими черевиками, і горить він вогнем яскравим,
І біжить, і бульдозер скидає його на дно котловану.
Він – її дитина. З плюшевим ведмедиком у руках. Він зачат у коханні.

Я ще не навчився говорити, як належить: тобто спокійно.
Ну, а гнів і жалість перешкоджають рівновазі у стилі.
---

Передмова до книги «Порятунок» (Przedmowa do Ocalenia)

Ти, кого я не міг врятувати,
Послухай мене.
Зрозумій: говорю я просто, бо іншого соромлюся.
Присягаю: не маю в собі я магії слів.
Розмовляю з тобою мовчки, як дерево чи як хмара.

Те, що зміцнило мене, для тебе було смертельним.
Прийняв ти кінець епохи за початок нової ери,
Натхнення зненависті ти прийняв за досконалість віршів,
Силу сліпу – за перфектну форму.

Ось долина польських річок дрібних. І міст величезний
Що іде у білу імлу. Це – зруйноване місто.
На твою могилу крики чайок вітер жбурляє,
Коли розмовляю з тобою.

Що таке поезія, якщо вона не рятує
Ні людей, ні народи?
Співучасть у офіційній брехні,
Пісня п’яниць, яким ось-ось переріжуть горло,
Дівоча книжечка біля ліжка.

Те, що я, невмілий, до гарної поезії прагнув,
Те, що пізно я зрозумів: ціль її – визволення,
В цьому й тільки у цьому був порятунок.

У минулому посипали могили просом та маком,
Щоб годувати птахів — пернаті душі.
Старий, я тут для тебе поклав цю книгу,
Щоби ніколи ти більше не повертався.
---

Тільки книги (Ale książki)

Тільки книги будуть на полицях, справжні творіння.
З’явилися вони якось, свіжі, іще вологі,
Як каштани, що під деревом щоосені сяють:
Їх торкалися й гладили – і вони вже існують,
Хоч і обрій палає, і від вибухів розлітаються замки,
І переселяються племена, і рухаються планети.
“Ми тут”, – говорили, навіть коли з них сторінки виривали
І зникали літери в жадібному полум’ї.
Наскільки життя їх довше за наше! Недосконале тепло
Разом з пам’яттю остигає, гине і розсипається.
Уявляю землю, на якій мене вже не буде,
І нічого, ніякої втрати, таке ж залишається диво:
І жіночі сукні, і мокрий жасмин, і пісня в долині.
Тільки книги будуть на полицях, благородні,
Що народжені людьми, але і висотою, і ясністю.