Новий переклад з польської.

Річки

I
Під різними іменами лише вас я славив, річки!
Ви і мед, і кохання, ви і смерть, ви і танець.
Від криниці в таємних гротах, що тече по камінню,
Де із глеків своїх воду живу ллє богиня,
Від яскравих джерел на луках і від струмків сріблистих
Починається біг - і ваш, і мій, і захоплення, і зникання.
Я підставив сонцю обличчя, голий, іноді весло занурюючи у воду,
І пролітали повз діброви, і вікові сосни, і низовини,
І земля обітована відкривалася за поворотом кожним:
Там і дим над селами, і польоти ластівок, і піщані схили.

II
Дуже повільно, крок за кроком вступав я у ваші води,
Течія мовчки до моїх колін припадала,
І я довірився їй, і мене віднесло, і плив я
Серед великого відбиття тріумфального південного неба.
І стояв я на берегах, коли літня ніч починалася,
І виходив повний місяць, і губи з’єднувалися в ритуалі.
У шумі ваших хвиль біля пристані, як і тоді, я чую
І заклики, і обійми, і насолоду, й розраду.
І йдемо ми під дзвони міст, що давно затонули,
І вітають посольства поколінь минулих тих, кого вже не пам'ятають,
І потік ваш невтомний забирає далі і далі.
І немає, і не було. І тільки вічна мить триває.

Оригинал (автор - Чеслав Мілош):

Rzeki

I
Pod rozmaitymi imionami was tylko sławiłem, rzeki!
Wy jesteście i miód i miłość i śmierć i taniec.
Od źródła w tajemnych grotach bijącego spośród omszałych kamieni,
Gdzie bogini ze swoich dzbanów nalewa wodę żywą,
Od jasnych zdrojów na murawach, pod którymi szemrzą poniki,
Zaczyna się wasz bieg i mój bieg, i zachwyt i przemijanie.
Na słońce wystawiałem twarz, nagi, sterujący z rzadka zanurzeniem wiosła,
I mknęły dębowe lasy, łąki, sosnowy bór,
Za każdym zakrętem otwierała się przede mną ziemia obietnicy,
Dymy wiosek, senne stada, loty jaskółek-brzegówek, piaskowe obrywy.

II
Powoli, krok za krokiem, wstępowałem w wasze wody
I nurt mnie podejmował milcząco za kolana,
Aż powierzyłem się, i uniósł mnie, i płynąłem
Przez wielkie odbite niebo triumfalnego południa.
I byłem na waszych brzegach o zaczęciu letniej nocy,
Kiedy wytacza się pełnia i łączą się usta w obrzędzie.
I szum wasz koło przystani, jak wtedy w sobie słyszę
Na przywołanie, objęcie, i na ukojenie.
Z biciem we wszystkie dzwony zatopionych miast odchodzimy
Zapominanych witają poselstwa dawnych pokoleń.
A pęd wasz nieustający zabiera dalej i dalej.
I ani jest ani było. Tylko trwa wieczna chwila.