І ще один переклад українською, цього разу - з білоруської.
Автор - Юлій Таубін, білоруський поет та перекладач, наймолодший з тих, хто загинув у «ніч розстріляних поетів»: йому було всього 26 років.
З циклу "Смерть"
Коли я помиратиму
І ставатиму виснажливим тілом...
А я хочу, щоб це було не скоро, тому
Я тепер хочу жити, жити, –
жити життям, одному мені зрозумілим,
Життям, яке належить тільки мені одному.
Дивитися, як сонце сміється на брудному вікні,
Занурювати своє тіло в холодне лоно річки,
Пливти в морі у рибальському човні,
Ходити полем серед невинної гречки.
Я хочу зустрічати подруг і друзів,
дорослих і юних;
Хочу жіночих довірливих поцілунків
І міцних потискань чоловічих долонь,
Щоб відчуття життя завжди дзвеніло, як струни, –
Повне та різнокольорове,
як веселка, що проганяє зло.
Я хочу відвідати величезні міста,
Далекі країни із мовами чужими, -
Я хочу,
щоб світ,
де є повітря,
земля
і вода,
Жив,
Тремтів
у кожній найтоншій моїй жилі.
Щоб мене хвилювали
прощання та зустрічі, знахідки та втрати,
Щоб я міг сказати про себе:
«Я жив, поки не минув мій реченець...»
Щоб мене пронизували своєю силою справи
Супутників-товаришів, що поруч зі мною, біля мене.
Хочу
жити,
падаючи,
але не занепадаючи.
Високо піднесеним силою часів,
знайти постійне місце на кулі земній.
Знаю свої вади.
Але це моє завдання.
Мені –
двадцять один рік.
Життя переді мною й воно належить мені.
Дяка за редактуру - ну як завжди - Julia Sheket.
Оригинал:
З циклу "Смерть"
Коли я помиратиму
І ставатиму виснажливим тілом...
А я хочу, щоб це було не скоро, тому
Я тепер хочу жити, жити, –
жити життям, одному мені зрозумілим,
Життям, яке належить тільки мені одному.
Дивитися, як сонце сміється на брудному вікні,
Занурювати своє тіло в холодне лоно річки,
Пливти в морі у рибальському човні,
Ходити полем серед невинної гречки.
Я хочу зустрічати подруг і друзів,
дорослих і юних;
Хочу жіночих довірливих поцілунків
І міцних потискань чоловічих долонь,
Щоб відчуття життя завжди дзвеніло, як струни, –
Повне та різнокольорове,
як веселка, що проганяє зло.
Я хочу відвідати величезні міста,
Далекі країни із мовами чужими, -
Я хочу,
щоб світ,
де є повітря,
земля
і вода,
Жив,
Тремтів
у кожній найтоншій моїй жилі.
Щоб мене хвилювали
прощання та зустрічі, знахідки та втрати,
Щоб я міг сказати про себе:
«Я жив, поки не минув мій реченець...»
Щоб мене пронизували своєю силою справи
Супутників-товаришів, що поруч зі мною, біля мене.
Хочу
жити,
падаючи,
але не занепадаючи.
Високо піднесеним силою часів,
знайти постійне місце на кулі земній.
Знаю свої вади.
Але це моє завдання.
Мені –
двадцять один рік.
Життя переді мною й воно належить мені.
Дяка за редактуру - ну як завжди - Julia Sheket.
Оригинал:
З нізкі “Смерць”
Калі я буду паміраць
і рабіцца дакучным целам...
А я хачу, каб гэта было ня хутка, — таму
Я цяпер хачу жыць, жыць, –
жыць жыцьцём, аднаму мне зразумелым,
Жыцьцём, уласьцівым толькі мне аднаму.
Бачыць, як сонца сьмяецца на брудным акне,
Акунаць сваё цела ў халодныя ўлоньні рэчак,
Плысьці на моры ў рыбачым чаўне,
Хадзіць па полі сярод цнатлівых грэчак.
Я хачу спатыкаць сяброў і таварышак,
маладых і сталых;
Хачу даверлівых жаночых пацалункаў
і моцных поціскаў мужчынскіх рук,
Каб адчуваньне жыцьця ніколі мяне не пакідала, –
Поўнае і шматкаляровае,
як вясёлкавы паўкруг.
Я хачу наведаць аграмадныя гарады,
Далёкія краіны з мовамі чужымі, –
Я хачу,
каб сьвет
паветра,
сухазем’я
і вады
Жыў,
дрыжаў
у кожнай, самай дробнай маёй жыле.
Каб мяне хвалявалі
страты, здабыткі, разьвітаньні і стрэчы,
Каб я мог сказаць пра сябе:
«Я жыў, пакуль тэрмін мой не прайшоў...»
Каб мяне праціналі сваёю магутнасьцю рэчы
Блізкіх маіх спадарожнікаў-таварышоў.
Хачу
жыць,
падаючы,
але не занепадаючы.
Высока паднятым сілай часоў,
здабыць сталае месца на гале зямной.
Ведаю свае заганы.
Але гэта — мая задача.
Мне –
дваццаць першы год.
Жыцьцё ня за, а перада мной.
1932