Дві строфи

І
Була вже осінь. Над вересовими пагорбами
Плив голос сурми над озером, по-над лісом імлистим -
Мовби дзенькіт об скло - він звучав, сріблястий.
І вили мисливські пси, ганяючися за звіром,
І шум опадав з ліщини, з гілок потрясених.
Я Всесвіту краси приглушити не зможу,
І нічого їй протиставити я не вмію.
Так нам було призначено: щоби красу славити
І в блиску заграви нічній назавжди зникнути.
А в тих містах, де вранці входять у сірі річки
Стадами мости і полощуть іржаві копита,
І голуби на катедральних вежах крилами
Шелестять - там йшли ми, злякані жахом чарів.
Димами кварталів здибившись до сонця, стояла, -
Як кінь, що стягнутий кам'яними вудилами, -
Широка, прекрасна, і кривава, і рідна
Земля, що людьми завойована.

ІІ
Поставте місто під високою хмарою,
Що закуто в камінь або із бетону вилито,
І тисячу вулиць, краєвид з аероплану,
Поверніть -
Вже досконалий, майже байдужий
Охоплює мозок цієї мети досконалість:
З портів повітряні кораблі вирушають,
А солдат у вкороченій шинелі та у шоломі
Прощається з морем квітів. Те, що колись було
Короткою авантюрою - класикою вже стало.
І людська незалежність тепер виражається в тому,
Що все менше хліба та все більше заліза.

---
Переклад з польської.

---
Оригінал (автор - Чеслав Мілош):

2 STROFY

I
Była już jesień. Nad wzgórzami wrzosów,
Nad mglistym lasem, nad jeziorem stał
Głos trąbki srebrny jak o szkło trącanie.
Psy zawodziły goniąc za zwierzyną,
Z leszczyn trzęsionych opadał szum.
Piękności świata nie zdołam przytłumić
I nic nie umiem już jej przeciwstawić.
Tak nam znaczono, żeby piękność sławić
I minąć w blasku którejś z nocnych łun.
W miastach, gdzie rankiem wchodzą w szare rzeki
Stadami mosty i płuczą kopyta
I gdzie gołębie na wieżach katedry
Szeleszczą – szliśmy czarem przerażeni.
Dymami dzielnic w słońce wspięta trwała
Jak koń ściągnięta wędzidłem kamieni
Szeroka, piękna ojczysta i krwawa
Ziemia przez ludzi zdobyta.

II
Postawcie miasto pod wysoką chmurą
Lane w betonie czy kute w kamieniu
I tysiąc ulic jak pejzaż z awionu
Obróćcie –
Już doskonały, niemal obojętny
Ogarnia mózg doskonałość celu:
Z portów ruszają powietrzne okręty
A żołnierz w hełmie i krótkim szynelu
Żegna wał kwiatów. To, co kiedyś było
Krótką przygodą, staje się klasyczne.
I niepodległość ludzka się wyraża
W tym, że mniej chleba, a więcej żelaza.