Зелік Аксельрод. Формально це не Ніч розстріляних поетів - Аксельрода було вбито на кілька років пізніше, 26 червня 1941 року, при відступі Червоної Армії з Мінська, - але по суті це таке білоруське Розстріляне Відродження...

---
У віленській синагозі колись-то співав мій дід,
І виспівав всього себе. І збожеволів тоді.

Співай для мене, співай, зроби мені милість,
Так, як співаєш ти ввечері для себе для одного,
В час, коли сонце вже до землі скотилось,
І не хоче далі йти, і не підганяєш його.

І йду я вулицею, і погляд ніяково опускаю.
Відведи ж мене, відведи ж мене на нічліг!
І у мене теж серце - тиха флейта така є,
Під кінець дня вона і плаче про життя, що ти не зберіг.

Місто, холодне і галасливе, наповнюється світлом.
Сяють зірки яскраво, небесна хитається висота...
Заспівай мені наостанок про діда - він став божевільним, -
І про онука його, що, може, ще божевільнішим став.

--
Переклад з ідишу.

--
Оригінал (автор - Зелік Аксельрод):

האָט אַמאָל מיין זיידע אין אַ ווילנער שול
אויסגעזונגען זיך און געװאָרן דול…

זינג פאַר מיר — נו, האָב אויך אַ האַרץ אַ פייפל —
אַזױ ווי זינגסט ביינאַכט פאַר זיך אַלײן
ווען זון האָט זיך ביז ערד פאַרקייקלט.
און וויל טיפער, ווייטער ניט פאַרגיין…

מיינע אויגן אויף גאָס אַװעקגעלײגט
פיר ומיך אָפּ אויף נאַכטלעגער אַהײם...
כ'האָב אויך אַ האַרץ — אַ שטילן פייפל,
וויין איך אין דער שטיל אויפן פאַרגיין…

מיט קאַלטן ליכט איז שטאָט איצט פול,
און ס'הענגען, וויגן זיך אַזעלכע שטערן...
זינג צום לעצט מיר — פון אַ זיידן, וואָס איז דול,
און פון אַן אייניקל, וואָס קאָן נאָך דולער װערן...