В саду печалі

В саду печалі росте не-забудь-трава,
В саду печалі кожна любов жива,
Пам'ять та вигадка разом існують,
Коріння їх у небо прямує –
Гірким візерунком в небі пливуть слова.

В саду печалі майже легко живеш,
Прямо із неба міжзоряне молоко береш:
Торкнеш губами - зникне, розтане,
Виллєш на землю – дивись, зацвітає
Трояндою, жасмином та тим, що не впізнаєш.

В саду печалі гуляєш завше один,
В саду печалі не скажеш тузі: "Та йди!"
Сльози сухі - як шматочки солі,
Тягнешся до поцілунків спросоння,
Розплющив очі – мовчи, бо це уже назавжди.

В саду печалі не заростають сліди,
В саду печалі, і ніжності, і біди, –
Співаєш ти колискову болю,
І відпускаєш серце на волю.
Тихо, темно, і тільки сади, сади...

--
Російською:

В саду печали

В саду печали растёт незабвень-трава,
В саду печали любая любовь жива,
Память её заплетается в небыль,
Корни её устремляются в небо –
Горьким узором выткана синева.

В саду печали живётся почти легко,
В саду печали межзвёздное молоко:
Тронешь губами – исчезнет, растает,
Выльешь на землю – смотри, зацветает
Розой, жасмином, крыльями мотыльков.

В саду печали гуляешь всегда один,
В саду печали не скажешь тоске: “Уйди!”
Слёзы сухие рассыплются солью –
Тянешься так к поцелуям спросонья,
Если открыл глаза – молчи, нелюдим.

В саду печали не зарастают следы,
В саду печали, и нежности, и беды, –
Здесь ты поёшь колыбельную боли,
Здесь отпускаешь ты сердце на волю.
Тихо, темно, не видно, что впереди.