І переклади українською...
---
З івриту:
По гущавині йде безустанно прозориста тінь… (автор вірша – Makar Svirepii)
По гущавині йде безустанно прозориста тінь –
Кольорово-смугаста сорочка, і кров на спині.
“Добрі очи у тебе, дивлюсь, – каже привид у синь. –
Я шукаю братів. Розкажи, ти їх бачив чи ні?”
Бліднуть вмить небеса, і у відповідь: “Так, бачив їх…
Позабув би! Та з пам’яті вже не пощезнуть сліди,
Чорний дим, чорний дим над землею братів взяв твоїх,
Нічогісінько я не зробив – а усіх їх забрав чорний дим.
Ти ж, упертий диваче, зажди, зупинись хоч на мить,
Ти живи! Це життя, щоби пісня дзвінка – і радів!..”
Та в похмурому лісі луна все гримить и гримить:
“Я шукаю братів…
Я шукаю братів…
Я шукаю братів…”
---
З ідишу:
Що ж, бувай, Кракове! (автор вірша – Мордехай Гебіртіг)
Що ж, бувай, Кракове!
Будь здоров мені.
Лютий ворог, наче пса, жене, –
Ось уже візок я бачу у вікні,
Ось від тебе в ніч везуть мене.
Що ж, бувай, Кракове!
Не вернусь назад.
Бачу все, що я отут любив,
Мамину могилу… Щоки – у сльозах,
Розлучаюсь з нею у журбі.
Виплакав всі сльози
Та на камінь ліг –
Холодний, батьку, твій останній дім!
Дідову могилу я знайти не зміг –
Вона піском засипана дрібним.
Що ж, бувай, Кракове,
На святій землі –
Мама з татом тут в останнім сні.
Не живу тут більше, поруч я не ліг,
Смерть мене чекає вдалині.
Що ж, бувай, Кракове!
Будь здоров мені.
Лютий ворог, наче пса, жене, –
Ось уже візок я бачу у вікні,
Ось від тебе в ніч везуть мене.
Весна (автор – Шмерке Качергіньски)
Блукаю по гетто,
Не знаю я, де ти,
І місця ніяк, аж ніяк не знайти.
Тебе тут немає –
Тримаюсь, тримаюсь,
Та як же це перенести?
Як небо синіє!
Та сонця мені би!
Стою я тут біля стени,
Молю, як жебрачка,
І плачу, і плачу:
“Хоч трішечки б сонця мені!”
Весна, забери все горе,
І вірний мій поруч тут буде нехай!
Весна у блакитному летить просторі.
Візьми – й коханому серце моє віддай!
Я йду на роботу –
Замок на воротах,
І дім наш глухий та сумний.
День світлий неначе,
Та квіти всі плачуть:
Їм темно – і темно мені.
І йду я з роботи,
І тисне скорбота:
Отут ти, коханий, чекав.
У тіні сховались
І так обіймались!
Ти ніжно мене цілував.
Весна, забери все горе…
Ти зараз, весною
Не поряд зі мною,
І пам’ять журбу принесла:
Раніш – ти з букетом
Крокуєш по гетто…
Яка же це радість була!
І теплий дме вітер,
І все тут розквітло:
І промені ллються з небес.
Не втримаюсь, скрикну:
“Куди же ти зникнув?!”
А я все чекаю тебе…
Весна, забери все горе…
---
з польської:
Бідний християнин дивиться на гетто (автор вірша – Чеслав Мілош)
Бджоли оточують червону печінку,
Мурахи оточують чорну кістку.
Починається рвання, втоптування у бруд шовку,
Руйнування скла і дерева, міди і нікелю, срібла і гіпсу,
Плит, і струн, і труб, і листів, і куль, і кристалів –
Пих! Фосфорне полум’я від жовтих стін
Пожирає хутро тварин і людське волосся.
Бджоли оточують соти легенів,
Мурахи оточують білу кістку,
Рвуться папір і гума, полотно, і шкіра, і льон,
Жили, тканина і целюлоза, волосся, дріт і зміїна шкіра,
Обрушуються і дах, і стіни, і вогонь вже обіймає фундамент.
Залишається піщана, витоптана, з деревом без листя
Земля.
Повільно, риючи тунель, просувається кріт-охоронець
З маленьким червоним ліхтариком на голові.
Торкається тіл небіжчиків, перераховує, поступається далі,
Відрізняє попіл людський по веселковим випарам:
Попіл людини кожної має свій власний колір.
Бджоли оточують слід червоний,
Мурахи оточують місце, де було моє тіло.
Крота-охоронця боюся, боюся я до тремтіння.
Опухли його повіки, ніби у патріарха,
Хто довго-довго сидів при свічках
І читав Буття велику книгу.
Що скажу йому я, новозаповітний єврей,
Хто дві тисячі років очікує повертання Ісуса?
Моє зламане тіло видасть мене його погляду,
І він прирахує мене до помічників смерті –
Необрізаних.