Новый перевод с украинского.
---
Баллада о голубой смерти
Призрачные громады, где ждут дворы-подземелья -
словно заросли мрака, где мокрые злые ступени.
Пропасть ночи такой, что никому не измерить,
и тоска подворотен, и затхлой плесени тени.
Смятый клочок бумаги, заляпанный чем-то рыжим,
записка проста, лаконична: “В смерти никто не виновен,
преступника не ищите!” И в тихих лаптях по крышам
идёт луна, и несётся бабочка вслед за луною.
Из проводов раскрытых - букеты синего пара,
из медных жил, что опухли, кровь голубая искрится.
Из-за шкафа, что бредит во сне, притихший и старый,
мотив на кларнете печали играет дрожащий призрак.
Поток голубой пылает - словно душа в желанье,
и два раскрывшихся сердца колышет безумье двойное,
в неистовом водовороте ночь - из-под дна сознанья!
И газ - цветком ярко-синим, и рваною тишиною!
На роскоши лодку - лежанку, обитель любовной скуки, -
лунная мышь садится и хвост поджимает куцый,
тело сплетается с телом в предощущенье разлуки,
в судорогах голодных боль с наслаждением вьются.
Вот наклонился над ними голубой ангел газа,
их синим огнём венчает, словно лавром и миртом,
и души их, как лилеи, бросает в бездну экстаза -
чтобы сгорели, словно последние капли спирта.
---
Оригинал (автор - Богдан-Игорь Антонич):
Баляда про блакитну смерть
Примарні камяниці і коші подвір'їв,
мов нетрі мороку, вузькі і мокрі сходи.
Провалля ночі, що його ніхто не зміряв,
і смуток темних брам, і цвілі млосний подих.
Зімятий і заляпаний паперу клаптик,
коротка, проста записка: „Ніхто не винен,
злочинця не шукати”! Йде у тихих лаптях,
мов мудрий кіт, дахами місяць, нетля лине.
З розкритих проводів букетом синя пара,
із мідних, спухлих жил блакитна кров струмує.
Зза шахви, що в півсні принишкла з ляку марить,
примарне сольо на клярнеті смутку, чуєш?
Палає струм блакитний, мов душа в надхненні,
і шепіт божевілля два серця колише
з-під дна свідомості;
І ніч у вир шалений!
І синім квіттям газ в подертий килим тиші!
На ліжко, човен розкоші й нудьги кохання,
сідає миша місячна — цинічна й куца
і тіло з тілом, тісно сплетені востаннє,
в неситих скорчах болю й насолоди вються.
Похилений над ними синій янгол газу
вінчає їх вогнем блакитним, наче міртом,
і душі, мов лілеї, кидає в екстазу,
аж спаляться, немов останні краплі спірту.
