Новий переклад з білоруської.
--

Ідилія у стилі Лавкрафта

Редагувати Лавкрафта –
як прибиратись на кладовищі.

Не так романтично, як у мережі пишуть.
Заняття таке, що надовго вистачить,
але цікаве, корисне та –
якщо не зважати про обсяг роботи –
зовсім і не лякає.

Плити здебільшого перекошені.
Коти здебільшого перегодовані,
рідко хтось із них доскочить до Місяця.

Лунатики - троє із чотирьох - симулянти,
що ховаються тут від армії.

Криваві написи,
як й охоронні знаки ЮНЕСКО, –
підробка місцевих графітчиків.
Фальшивку впізнати легко,
бракує занудства оригіналу.

Усе заросло підмаренником, споришем
та марними суперечками.

Епітафії настільки політкоректні,
що ніколи не зрозуміло,
кого покійний дискримінував
і виправдали чому його вбивцю?

Трохи заважають
молоді неофіти серед могил.
Справжні вампіри
майже не показуються -
бояться ролевиків
та чорних археологів.

Так, метр був той ще расист.
Але навіть йому приємно,
що не заростає народна стежка.

Поет і поетеса з різних країн,
що познайомилися прямо у склепі,
кохаються
без підрядника.

Майже ідилія,
а решту легко виправити.

Що не прибрав перекладач,
доприбере редактор.
Що не прибрав редактор,
доприбере коректор.

З'являться кращі, нові обкладинки,
як про могили сказав наш класик,
і жодної книги, жодного екземпляра
ніхто на кордоні не знищить.

Твої божевільні, Лавкрафте,
цікаві лиш психіатрам,
бо вони не підписались на наші
екстремістські канали.

Твої кораблі піднімаються
просто з моря в відкритий космос –
і жодного ще
не посадили у Білорусі.

Що вже казати про пасажирів?!

До речі, пасажири,
навіть потрапивши у полон до монстрів,
не втрачають надії,
бо знають - прийде на допомогу
непереможне військо котів,
які, на жаль, ніколи не чули про те,
що ми – котики.

І, зауважте, котів-генералів
не відправить ніхто у відставку
за надмірно високий рейтинг.

Твої лідери часом зникають
у паралельних світах,
але завжди забирають
лиш власні гроші.

Твої проповідники та пророки
іншим шлють письмена,
а не фотографії
своїх писемних приборів.

Твої вовкулаки потай проносять
на арену головних подій
могильні плити
із забороненою символікою –
і ніхто ніколи нікого не депортував.

І головне, кожен мрійник,
кожен бродяга в країні снів
на останній сторінці
прокинеться у своєму ліжку,
з твоїм томиком
у своєму домику.

Так що, друже Лавкрафте,
скоріше забери звідси,
депортуй мене в свій готичний,
жахливий,
моторошний,
пекельний,
кошмарний -
нестрашний світ!

--
Оригінал (автор - Андрій Хаданович):

Ідылія ў стылі Лаўкрафта

Рэдагаваць Лаўкрафта –
як прыбірацца на могілках.

Ня так рамантычна, як пішуць у сеціве.
Занятак такі, што хопіць надоўга,
але цікава, карысна і –
калі ня думаць пра колькасьць працы –
зусім не жахліва.

Пліты збольшага перакошаныя.
Коткі збольшага перакормленыя,
рэдка якая даскочыць да месяца.

Лунатыкі тры з чатырох сімулянты,
якія хаваюцца тут ад войска.

Крывавыя надпісы,
як і ахоўныя знакі юнэска, –
падробка мясцовых графітчыкаў.
Фальшыўку выявіць лёгка,
бракуе занудзтва арыгінала.

Усё парасло пустазельлем
і пустазвонствам.

Эпітафіі настолькі паліткарэктныя,
што ніколі не зразумела,
каго дыскрымінаваў нябожчык
і чаму апраўдалі яго забойцу.

Трохі перашкаджаюць
юныя нэафіты між магілаў.
Сапраўдныя вампіры
амаль не паказваюцца,
баючыся ралевікоў
і чорных археолагаў.

Так, мэтр быў яшчэ той расіст.
Але нават яму прыемна,
што народная сьцежка не зарастае.

Паэт і паэтка з розных краінаў,
што пазнаёміліся проста ў склепе,
займаюцца каханьнем
без падрадкоўніка.

Амаль ідылія,
а рэшту лёгка паправіць.

Што не прыбраў перакладчык,
дапрыбірае рэдактар.
Што не прыбраў рэдактар,
дапрыбірае карэктар.

Зьявяцца новыя, лепшыя вокладкі,
як казаў пра магілы наш класік,
і ніводную кніжку, ніводзін наклад
ня зьнішчыць ніхто на мяжы.

Твае вар’яты, Лаўкрафце,
цікавяць адно псыхіятраў,
бо не падпісаныя на нашы
экстрэмісцкія каналы.

Твае караблі падымаюцца
проста з мора ў адкрыты космас –
і ніводзін яшчэ
не пасадзілі ў Беларусі.

Што ўжо казаць пра пасажыраў?!

Дарэчы, пасажыры,
нават трапіўшы ў палон да монстраў,
не губляюць надзеі,
бо ведаюць – прыйдзе на дапамогу
непераможнае войска катоў,
якія, на жаль, ніколі ня чулі аб тым,
што мы – коцікі.

І, заўважце, катоў-генэралаў
не адправіць ніхто ў адстаўку
за празьмерна высокі рэйтынг.

Твае лідары часам зьнікаюць
у паралельных сусьветах,
але заўжды забіраюць
толькі ўласныя грошы.

Твае казаньнікі і прарокі
дасылаюць іншым пісьмёны,
а не фотаздымкі
сваіх пісьмовых прыбораў.

Твае вурдалакі цішком праносяць
на арэну галоўных падзеяў
магільныя пліты
з забароненай сымболікай –
і ніхто нікога ніколі не дэпартаваў.

І галоўнае, кожны мройца,
кожны бадзяга ў краіне сноў
на апошняй старонцы
прачнецца ва ўласным ложку,
з тваім томікам
у сваім доміку.

Так што, дружа Лаўкрафце,
хутчэй забяры адсюль,
дэпартуй мяне ў свой гатычны,
жахлівы,
жудасны,
вусьцішны,
кашмарны –
нястрашны сьвет!