Щомісяця бачу, як місце святе – порожнє в сусідніх яслах,
Тому що мій незачатий син спливає кров'ю в двадцятих числах,
Упирається боляче, б'ється, хоче він народитися,
Кров'ю плаче, шепоче: мамо, я б міг тобі знадобитися,
Що за чорт, чому ти не хочеш зі мною водитися?

Я про сестру та братика пісню співаю дитячу:
Як вони на апельплаці ніколи не плачуть.
Скручуюсь ембріоном, щоб перешкодити йому битися,
До живота притискаю грілку, щоб зігрітися,
Кажу: відчепись, не дури, знаходься, де знаходився,
Радуйся, бо ще один місяць ти там відсидівся,
Ти б кричав від жаху, якби побачив, де опинився.
Він каже: я вже би сам розібрався.

Я читаю йому віршик про дівчинку із Герніки,
Про очі, які не бачать того, що роблять руки.
Він каже: думаєш, це страшніше, ніж гнити від твоєї пігулки,
Розпадатися на клітини, випадати росою кривавою на прокладки,
Щомісяця знати, що ти не любиш мене ані трошки,
Не хочеш дати мені ані сорочечки, ані червоної нитки,
Не подивитися в очі мені, не дізнатися про мої оцінки?
Полюби мене, мамо, дай мені вийти з клітки.

Я розповідаю йому казку про мою маму,
Як вона плакала крізь наркоз, коли видалили їй матку,
Я говорю йому: гаразд, твоя взяла, я подумаю, як нам бути дальше;
Я тебе не люблю, але постараюся стати краще,
Відчувати тонше, боятися тебе менше,
Тільки не йди далеко, не залишай мене, чуєш?

Він каже: гаразд, час закінчувати, я вже не існую майже,
Так – останні краплі, чорний згусток серця, червоні нитки.
Ми, каже, ще поговоримо, мамо, я ще прийду до тебе не народитися,
Спливати кров'ю, плакати, проситися, битися,
Клястися, що я б зміг тобі знадобитися,
Плакати, просити допомогти мені, щоб звільнитися.
Десь у двадцятих числах до тебе прийду повидатися.

---
Переклад з російської.

--
Оригінал (авторка - Лінор Горалік):

* * *
Каждый месяц я вижу, как свято место пустует в соседних яслях,
Потому что мой незачатый сын истекает кровью в двадцатых числах,
Упирается больно, бьётся, хочет родиться,
Кровью плачет, шепчет: мама, я бы мог тебе пригодиться,
Что за чёрт, почему ты не хочешь со мной водиться?

Я пою ему песенку про сестру и братца,
Как они никогда не плачут на аппельплаце.
Скручиваюсь эмбрионом, чтобы помешать ему драться,
К животу прижимаю грелку, чтобы ему согреться,
Говорю: отстань, не дури, обретайся, где обретался,
Радуйся, что ещё один месяц там отсиделся,
Ты бы кричал от ужаса, когда бы увидел, где очутился.
Он говорит: уж я бы сам разобрался.

Я читаю ему стишок про девочку из Герники,
Про её глаза, не видящие того, что делают руки.
Он говорит мне: ты думаешь, это страшней, чем гнить от твоей таблетки,
Распадаться на клетки, выпадать кровавой росой на твои прокладки,
Каждый месяц знать, что ты не любишь меня ни крошки,
Не хочешь мне дать ни распашонки, ни красной нитки,
Ни посмотреть мне в глаза, ни узнать про мои отметки?
Полюби меня, мама, дай мне выйти из клетки.

Я рассказываю ему сказку про мою маму,
Как она плакала сквозь наркоз, когда ей удалили матку,
Я говорю ему: ладно, твоя взяла, я подумаю, как нам быть дальше;
Я не люблю тебя, но я постараюсь стать лучше,
Чувствовать тоньше, бояться тебя меньше,
Только не уходи далеко, не оставляй меня, слышишь?

Он говорит: ладно, пора заканчивать, я уже почти что не существую,
Так – последние капли, черный сгусток сердца, красные нитки.
Мы, говорит, ещё побеседуем, мама, я ещё приду к тебе не родиться,
Истекать кровью, плакать, проситься, биться,
Клясться, что я бы смог тебе пригодиться,
Плакать, просить помочь мне освободиться.
Где-то в двадцатых числах приду к тебе повидаться.