Новий переклад з польської.

Підготування

Ще один рік підготування.
Завтра вже почну працювати над великою справою,
В ній століття моє стане таким, яким воно було суще.
Над неправими і правими буде сонце сходити,
Будуть весни та осені йти одна за одною,
Дрозд гніздо змостить у гущавині, і зміцнить його глиною,
І природі своєї лисячої навчатимуться лисята.

Ось і все. І ще на додачу: армії,
Що біжать по рівнинах змерзлих, вигукувають прокльони
Міліярдноголосим хором; стволи величезних танків
Видно на перехрестях; і туди смеркома в'їжджають
Між концтабірними дротами та вежами сторожовими.

Ні, це буде завтра. Років за п'ять чи за десять.
Надто багато я думаю про материнські справи,
І про те, чим є чоловік, якого жінка родила.
Він згортається у клубок і голову захищає,
Б'ють його важкими черевиками, і горить він вогнем яскравим,
І біжить, і бульдозер скидає його на дно котловану.
Він – її дитина. З плюшевим ведмедиком у руках. Він зачат у коханні.

Я ще не навчився говорити, як належить: тобто спокійно.
Ну, а гнів і жалість перешкоджають рівновазі у стилі.

Оригинал (автор - Чеслав Мілош):

Przygotowanie

Jeszcze jeden rok przygotowania.
Już jutro zasiądę do pracy nad wielkim dziełem
W którym moje stulecie zjawi się jak było.
Słońce będzie w nim wschodzić nad prawymi i nieprawymi,
Wiosny i jesienie następować będą niemylnie po sobie,
Drozd będzie budować w mokrym gąszczu gniazdo wylepione gliną
I swojej lisiej natury uczyć się będą lisy.

I tylko tyle. Na dodatek: armie
Biegnące po zamarzłych równinach, wykrzykujące przekleństwo
myriado-głosym chórem; lufa czołgu
Olbrzymiejąca na rogu ulicy; wjazd o zmierzchu
Między wieże strażnicze i druty obozu.

Nie, to nie będzie jutro. Za pięć, dziesięć lat.
Ciągle za dużo myślę o zajęciach matek
i o tym, czym jest człowiek zrodzony z kobiety.
Zwija się w kłębek i osłania głowę
Kopany ciężkimi butami; pali się jasnym płomieniem
Biegnąc; buldożer go zgarnia do glinianego dołu.
Jej dziecko. Z misiem w objęciach. W rozkoszy poczęte.

Nie nauczyłem się jeszcze mówić jak trzeba, spokojnie.
A gniew i litość szkodzą równowadze stylu.