Коли до вовка тягнеться вовчиця -
вона злетить над прірвою.
Тоді
рвоне у тьму, в глибокий сніг самиця,
ніяк не відчуваючи біди,
і посріблить студений місяць спину
їй - вибішеній, навіженій, злій -
вона зірветься з вишини в тіснину:
кишки й кістки на мерзлій на землі.
Коли її безстрашне сиве тіло
ковтне, вже назавжди, глуха імла, -
не пригадає, що злетіть хотіла,
на скелі б залишитися могла.
Та вовчий рід - з упертої породи,
яка так платить за політ, тому
що хоче не опори, а свободи,
й не має там опори - лиш пітьму.

--
Переклад з російської.

Дяка за допомогу з перекладом Тарасу Федюку.

--
Оригінал (автор - Гершон Трестман):

Когда волчицу вдруг потянет к волку -
она взлетит над пропастью.
Когда
она рванёт во тьму, в снегу по холку,
не ведая, что ждёт её беда,
когда луна осеребрит ей спину,
когда она в продрогшем феврале
сорвётся из-под облака в теснину,
кишки раскинув по сырой земле,
когда её бестрепетное тело
проглотит навсегда седая мгла,
она не вспомнит, что взлететь хотела,
и на скале остаться бы могла,
а волчий род её из той породы,
что сразу платит смертью за полёт,
пожертвовав опорой для свободы,
которая опоры не даёт.