а вона на себе дивиться

а вона на себе дивиться говорить до чого ж невірне це тіло
а з таким ось ладом життя ну й чого ти хотіла
і з таким ось ладом життя і з таким іще ладом смерті
що тобі взагалі належить ну ж будемо-бо відверті

а вона коливається вся не людиною а хмарою грозовою
і губами кольору бузкового все говорить з тобою

а бажаю я того при думці про кого кісткам на пломінь перетворитись
що складається з болю якому далі вже на сни розскочитись
та такі що зостаюся тільки я і світло зіркове грає
потім зірки лягають попелом і зелених весен немає
тільки попелясті холоди розумієш з того часу коли він поїхав
я хочу докричатися а нічим як же тут оглушливо тихо

тільки тріск оцього полум'я білого кістяного
ти про лад чого повтори здається не розібрала я слова

---
Російською:

а она глядит на себя

а она глядит на себя говорит до чего же неверное тело
а с таким-то образом жизни ну чего ты хотела
и с таким вот образом жизни и с таким вот образом смерти
что тебе положено вообще по смете

а она колеблется вся облаком грозовым а не человеком
и губами сиреневыми закатными говорит ответы

а хочу я того при мысли о ком мои кости обращаются в пламя
состоящее из боли распадающееся снами
да такими что остаюсь только я и звёзды
а потом они ложатся пеплом и нету больше зелёных вёсен
только пепельные холода понимаешь с той поры когда он уехал
я хочу докричаться а от голоса нету даже и эха

только треск вот этого пламени белого костяного
ты про образ чего повтори кажется не разобрала я слова