Новий переклад з польської.

І знову…

І знову любов - безглуздіша, ніж це уявити можеш:
до хвилястих хитких парканів, до полів пожовклих і мокрих,
до берез і до ясенів, які вже давно облетіли,
до очей синьо-сірих, що без сліз та надії.

Як душа, людина вільна була, і самотня, як хмара,
Що ще з нею може зчинитися? Все витримала – й тримає.
Від ніжності стала байдужою, смутком перехворіла,
ходила бадьоро і впевнено, ясно думала і говорила.

А тепер неминуче знову кругами до нас підступає:
і попіл спалених кісток до взуття прилипає,
і трава важка від спогадів, і образа - інеєм синім...
Обіймає польська ніжність мене – ніколи вона не покине.

---

Оригінал (авторка - Казимира Іллаковичувна)

I znowu, znowu…

I znowu, znowu miłość bezsensowniejsza niż wszystko
do rozmokłych płaskich pól, do zrudziałych brzozowych listków,
do byle jakich płotów, co nad drogami się chwieją,
do oczu szaroniebieskich bez łez i bez nadziei.

Był człowiek wolny jak duch, był człowiek samotny jak obłok,
zniósł wszystko, co było trzeba, i nic mu się już zdarzyć nie mogło;
odczulił się od czułości, odżalił się od smętku,
i stąpał raźno i mocno, i myślał jasno i prędko.

Teraz wszystko nieuchronne znów się dokoła zamyka:
popiół spalonych kości przylepia się do trzewika,
każde źdźbło – ciężkie od wspomnień a każdy kamień od krzywdy...
Oplata mnie polska tkliwość i już nie opuści mnie nigdy!