А зараз я буду несамовито вихвалятися! 🙂 Тому що 3 (три!) моїх переклади українською - у добірці для позакласного читання учнів 8 класу в рамках курсу "Сучасна зарубіжна поезія XX-XXI століть"!
Дяка величезна усім, завдяки кому, особливо:
Александр Каенко - який помітив мої переклади та відібрав ті, які в результаті увійшли до добірки;
Julia Sheket - незмінному редактору, завдяки кому переклади стали набагато кращими;
Dmitry Akselrod - не лише за уроки арабської (без яких, зрозуміло, перекладів з арабської не було б у принципі), і не лише за уроки поетичного перекладу, а й за трансляцію неймовірно надихаючого "ти можеш". Як з'ясовується, і справді можу - якщо в себе повірити 🙂
Ось що зараз будуть читати восьмикласники:
- Жак Превер "Двієчник" (переклад з французської)
- Нізар Каббані "Як же тебе кохаю!" (переклад з арабської)
- Марія Донєва "Кожен" (переклад з болгарської)
Жак Превер "Двієчник"
Він каже “ні” головою
але він каже “так” серцем
він каже “так” всьому що подобається
він каже "ні" вчителю
він стоїть
його запитують
і всі завдання вимагають розв’язання
раптово божевільний сміх заволодіває ним
і він стирає все
цифри та слова
дати та імена
фрази й каверзні запитання
і всупереч страху перед учителем
під глум вундеркіндів
крейдою усіх кольорів
на чорній дошці біди
він малює обличчя щастя.
Нізар Каббані "Як же тебе кохаю!"
Як же тебе кохаю!
Знаю, не буде щастя й шлях до нього довжелезний,
Та знаю, що ти – єдина, і нема тобі рівних у світі,
Жінка із жінок ти – і що можу вдіяти я з собою?
Знаю, час кохання минув і гарні слова зів'яли.
Жінкою не будучи – що я можу сказати тобі?
Як же тебе кохаю!
Як же тебе кохаю, і знаю: живу у вигнанні,
І ти — ти теж у вигнанні, а проміж тобою та мною
Вітер, і грім, і блискавки, і хмари, і полум'я, й сніг.
Знаю: до тебе тягнутися – означає загинути,
І буду я всім серцем радий такому фіналу.
Міг би я розірватися на шматки для тебе, кохана,
Скільки б не було вибору – завжди тебе вибирав би.
О ти, чия сукня - чи з листя? Чи з аркушів із віршами?
О ти, хто себе укрила - чи від дощу? Чи від сліз моїх?
Як же тебе кохаю, і в морі очей твоїх карих
Пливу; куди – я не знаю, і зірок інших не бачу.
І я покинув межі розуму та свідомості,
І нині біжу, біжу я навздогін за безумством.
О жінко, тримаєш в руках ти моє беззахисне серце!
Молив я тебе щосили: не покидай мене ти,
Не залишай…
...Ким буду – якщо тебе не буде?
Як же тебе кохаю!
Як же тебе кохаю палко та неймовірно,
І із вогню кохання вже нізащо не піду я,
Чи може отак закоханий відмовитися і здатися?
І неважливо - чи виживу в полум'яній цій пристрасті,
Або, якщо загину, залишиться тільки вугілля.
Як же тебе кохаю!
Знаю, що вороття немає, і спалив кораблі за собою,
Знаю: у вирішальній битві чекає на мене поразка.
Нехай були тисячі жінок і тисячі випробувань,
Але як же тебе кохаю!
Падаю у безодню очей твоїх, й там борюся,
І, божевільний, силкуюся зловити зірки у небі,
Як же тебе кохаю, хоч переконання тверде:
Тим, що зараз поки що серед живих залишаюся,
Протистою любові до тебе – першому диву світу.
Як же тебе кохаю!
Ризикую я головою, загубив коня я на роздоріжжі,
Дорога до твого будинку зараз у війська в облозі,
Як же тебе кохаю, хоч переконання тверде:
Ім'я твоє повторюючи - богохульство чиню я.
Щоб шлях прорубити до тебе, над зошитами воюю.
Як же тебе кохаю!
І так, звичайно, я знаю: кохання моє - самогубство,
Коли цю роль завершу я, й порохнява впаде завіса,
Востаннє уткнуся в плече тобі головою своєю.
І я переконую себе, що в останньому цьому падінні
Рядки, що написані мною, ляжуть тобі на губи.
Як же тебе кохаю!
Так, наперед все знав я: що буде мені невдача,
Що цей роман моєю загибеллю завершиться,
І утнуть мені голову, і тобі принесуть її,
І тридцять днів я лежатиму на колінах у тебе,
Немов дитинча - лежатиму на колінах у тебе.
В який же захват приводить мене сама лише думка
Про цей фінал чудовий…
Як же тебе кохаю!
Як же тебе кохаю!
Марія Донєва "Кожен"
Кожен свій бачить біль, і
біль - як друг - не залишить,
кожен знає, наскільки
він уміє тримати обличчя,
кого даремно чекає,
до кого — як у прірву — кидатися...
У кожного є хтось, чиєї
любові — не дочекатися.