Пісок розжарений. Іл родючий. Над річками зоря життя зійшла.
У шумерських текстах поняття "життя" було позначене як стріла.
Початки життя, довге коріння сягають віків, у темряву йдуть.
Людей, що писали шумерський епос, нічому вчити не треба, мабуть.
Стріла була породженням імли та її поглинала імла.
Шумери – будівельники, рахівники – знали: життя – стріла.

Чоловік з шумерського міста Ур від інших прийшов берегів,
він привів своїх верблюдів і кіз, і своїх старих богів,
він купив свою землю, з дружиною жив і дім він свій збудував,
і за його спиною росли трьох вір світових дерева.
І коли вони піднялись над ним і над світом усіх людей,
виявилось: він – останній шумер та найперший єврей.

Річка життя рвала береги, калічила все, що могла,
біла – в снігах, червона - в крові, але це була стріла,
з тугої тятиви, з убивчих рук вона в темряву пішла,
відпущена долею кожному та нікому – стріла.
Ніхто своїх не відає доль, початків не знає й кінців,
і на мулі річному піднімуть хліб руки крутих берегів,

шістдесят століть – гекатомби бід, пісок і попіл, до тла...
Та влучить вона у кожного з нас. З пітьми у пітьму – стріла.

--
Переклад з російської.

--
Оригінал (автор - Юрій Михайлик):

Песок раскалён. Но ил плодороден. И над реками жизнь взошла.
В шумерских текстах понятие «жизнь» обозначено как стрела.
Начала жизни, длинные корни уходят в века, во тьму.
Людей, написавших шумерский эпос, не нужно учить ничему.
Стрела была порожденьем мглы, её поглощала мгла.
Шумеры, строители и счетоводы, знали, что жизнь – стрела.

Человек из шумерского города Ур от других возник берегов,
он привёл своих верблюдов и коз, и старых своих богов,
он купил свою землю, построил дом, он жил со своей женой,
и деревья трёх мировых вер росли за его спиной.
И когда они поднялись над ним, зашумев листвою своей,
оказалось, что он – последний шумер и самый первый еврей.

Эта жизнь текла, рвала берега, калечила всё, что могла,
белой – в снегах, красной в крови, но это была стрела,
с тугой тетивы, с убийственных рук пущенная во тьму,
стрела, отпущенная судьбой каждому и никому.
Никто не знает начал и концов, никто не знает судеб,
реки и руки крутых берегов на иле поднимут хлеб,

шестьдесят веков – гекатомбы бед, раскалённый песок, зола...
Но она попадёт в любого из нас. Из тьмы и во тьму – стрела.