- Жар пригаси, драконова дочко, -
Пломінь очей пропікає лід мій,
Там, де зима, струмки не потрібні,
Гірко-солена вода ця змерзла.
Буду я тут у броні прозорій,
Буду за крижаною стіною,
Від опіків біль мені не потрібна,
Ти не підходь, не підходь, кажу-бо,
Так зможу я крізь тебе дивитись,
Так ти вже майже як лід прозора,
Ти не підходь, не підходь геть зовсім,
Там вдалині луска і блищить най,
Най десь отам горять райдужні крила,
Ти не дивись, відведи ж бо очі -
Сонячні і золоті занадто
В світі срібла, що дарує місяць...

- Лиш крадькома на тебе дивлюся
Через укриття, холодне каміння,
Ніколи тобі не завдам я шкоди,
Швидкий мій погляд лід не розплавить,
Ти його і не помітиш майже.
Знаю твій світ, прозорий кинжал твій,
Він увійшов під серце глибоко,
Так що й не вийняти, і не вмерти,
Спалахувать - веселка по крилах:
Бо тільки так сяє біль у драконів,
Мерхнемо, тільки якщо ми мертві.
Чи смію я підійти до тебе?
Але ж не стримаюсь, слідом дивлюся:
Який ти прекрасний, який прегарний...
Так, так, уже відводжу я очі.

--
Російською:

- Жар пригаси, о драконья дочь,
Огнь твоих глаз прожигает лёд,
Там, где зима, не нужна ручьи,
Смёрзлась солёная эта вода,
Буду я здесь в прозрачной броне,
Буду я здесь за холодной стеной,
Боль от ожогов мне ни к чему,
Не подходи, поверни назад,
Так я смогу сквозь тебя смотреть,
Так ты прозрачна почти как лёд,
Не подходи же, не подходи,
Там вдалеке блести чешуёй,
Радужными крылами шурши,
Ты не гляди, отведи глаза -
Солнечны слишком и золоты
В мире подлунного серебра.

- Только украдкой смотрю на тебя
Из-за укрытья, холодных камней,
Не причиню я тебе вреда,
Быстрый мой взгляд не расплавит лёд,
Ты не заметишь его почти.
Знаю твой мир, прозрачный кинжал,
Он глубоко под сердце вошёл,
Так что не вынуть, не умереть -
Вспыхивать радугой по крылам:
Боль у драконов сияет так,
Тусклы мы, только если мертвы.
Смею ли я к тебе подойти?
Но не сдержусь, погляжу вослед:
Как же красив ты, как же красив...
Да, я уже отвожу глаза.