Новий переклад з білоруської.

Сходи

Діти біжать сходами вгору,
з радісним криком і сміхом,
через чотири сходинки.

"І звідки в них стільки сил?" -
бурчить навздогін наставник,
відстаючи.

Задихається,
гучно сопе,
сподівається: наздожене.

А голоси дитячі
все вище:
вже над вітражем найближчої церкви,
вже над хрестом і над дзвіницею,
вже над піснею дзвонів.

Десь у тумані
найвищий голос
каже: «Давай ось це заспіваємо!
Ти знаєш слова?
Я – ні».

Все до кінця
знає лише вчитель,
якому давно не до пісень:

морщиться, змахує піт
і сльози з очей,
починає, хрипить,
захлинається словами,
давиться співом,

на подив собі самому прискорюється,
підбадьорює жартами передостанніх,
ловить кожного, хто
спотикається перед ним, -

і зникає у хмарах
разом із усіма,
смертельно невтомний,

найбезкриліший в небі,
на землі найщасливіший.

Оригинал (автор - Андрэй Хадановіч):

Сходы

Дзеці бягуць па сходах уверх,
з радасным крыкам і сьмехам,
праз тры прыступкі.

"І адкуль толькі сілы", —
бурчыць наўздагон ім настаўнік,
адстаючы.

Задыхаецца,
гучна сапе,
спадзяецца дагнаць.

А дзіцячыя галасы
ўсё вышэй —
вышэй за вітраж суседняга храма,
вышэй за крыж і званіцу,
вышэй за песьню званоў.

Недзе ў тумане
самы высокі голас
кажа: "Давай засьпяваем вось гэта!
Ты ведаеш словы?
Я — не".

Усё да канца
ведае толькі настаўнік,
якому даўно не да песень, —

крывіцца, змахвае пот
і сьлёзы з вачэй,
пачынае, хрыпе,
захлынаецца словамі,
давіцца сьпевам,

на зьдзіў самому сабе паскараецца,
падбадзёрвае жартамі перадапошніх,
ловіць кожнага, хто
спатыкаецца перад ім —

і зьнікае ў аблоках
разам з усімі,
сьмяротна нястомны,

самы бяскрылы ў небе,
самы шчасьлівы на зямлі.