Мінотавр

Мінотавр задумливо перегортає альбоми з картами лабіринтів:
Як же гарно видано – вміють вони, коли хочуть. Година за годиною йде,
Акуратні лінії утворюють заспокійливий та знайомий ритм:
Влаштувати ось тут можна лежбище, ну а вогнище зручне - осьде…

Машинально відзначаючи "папір тут якісний й друк повнокольоровий",
Півлюдина на все це дивиться швидше за звичкою, аніж шукає чого:
Не в дизайні інтер'єрів щастя, Мінотавр і сам тут - лише частково,
А над мискою з їжею – ароматна пара, й дим – над усім над життям його.

Щоб прийти до тями, Мінотавр проводить рукою по боці котла, по обпалюючій міді.
Він не відчуває болю, не дивується цьому, посміхається коротко і мовчить,
І заплющує очі, і зволікає, і губу прокушує непомітно,
А потім - із темряви затишної туди, де розпечене повітря тремтить.

Та яке там викрадення, що за варварство, що ви, хто там з вас збожеволів,
Ні, її не звуть Європою зовсім, аж ніяк не кличуть Зевсом його між людьми,
Та хоч підійти, подивитися в очі й слова, що стали грудкою в горлі, відпустити на волю…
А потім його, мабуть, уб'ють. Бо в міфах рідко рятують чари. Зовсім про інше міф.

Російською:

Минотавр

Минотавр задумчиво перелистывает альбомы с картами лабиринтов:
До чего же красиво издано – умеют, когда хотят. Проходит за часом час,
Аккуратные линии образуют успокаивающий, знакомый ритм:
Здесь вот можно устроить лежбище, здесь – удобный очаг…

Машинально отмечая качество бумаги и полноцветной печати,
Получеловек на всё это смотрит скорей по привычке, чем для какой нужды:
Не в дизайне интерьеров счастье, Минотавр и сам здесь – всего лишь отчасти,
А над миской с едой поднимается ароматный пар, а над всей его жизнью – дым.

Чтоб прийти в себя, Минотавр проводит рукой по боку котла, по обжигающей меди.
Он не чувствует боли, не удивляется этому, усмехается коротко и молчит,
И губу прокусывает незаметно, и зажмуривается, и медлит,
А потом он выйдет из уютной тьмы под пылающие солнечные лучи.

Да какое там похищение, что за варварство, вы там рехнулись, что ли,
Нет, её совсем не зовут Европой, и отнюдь не кличут Зевсом его,
Но хоть подойти, посмотреть в глаза и ставшие комом в горле слова отпустить на волю…
А потом его, наверно, убьют. Ибо в мифах редко предусмотрено волшебство.