Цей вірш - текст знаменитого танго "פֿרילינג", яке стало символом і трагедії гетто, і повстання.
Автор слів Шмерке Качергіньски написав цей вірш у 1943 році та присвятив своїй дружині Барбарі, яка померла у Віленському гетто. Сам Шмерке також був у тому гетто (де організовував театральні вистави, поетичні читання та наукові зустрічі!), брав участь у повстанні, після провалу повстання у вересні 1943 року втік і приєднався до партизанів у Рудницькому лісі. Брав участь у визволенні Вільнюса Червоною Армією. Після війни він виявив заховані колекції Єврейського науково-дослідного інституту в підвалах гетто та разом з Абрахамом Суцкевером заснував Музей єврейської культури та мистецтва (пізніше - Державний єврейський музей Віленського Гаону).
Розчарувавшись у Радянській владі, поїхав у Польщу, після погрому в Кельцах 1946 року виїхав і з Польщі - до Парижа, потім до Штатів, потім до Аргентини.
Автор музики – Авром Брудно – загинув у концтаборі в Естонії.
--
Весна
Блукаю по гетто,
Не знаю я, де ти,
І місця ніяк, аж ніяк не знайти.
Тебе тут немає -
Тримаюсь, тримаюсь,
Та як же це перенести?
Як небо синіє!
Та сонця мені би!
Стою я тут біля стени,
Молю, як жебрачка,
І плачу, і плачу:
"Хоч трішечки б сонця мені!"
Весна, забери все горе,
І вірний мій поруч тут буде нехай!
Весна у блакитному летить просторі.
Візьми – й коханому серце моє віддай!
Я йду на роботу -
Замок на воротах,
І дім наш глухий та сумний.
День світлий неначе,
Та квіти всі плачуть:
Їм темно - і темно мені.
І йду я з роботи,
І тисне скорбота:
Отут ти, коханий, чекав.
У тіні сховались
І так обіймались!
Ти ніжно мене цілував.
Весна, забери все горе…
Ти зараз, весною
Не поряд зі мною,
І пам'ять журбу принесла:
Раніш - ти з букетом
Крокуєш по гетто...
Яка же це радість була!
І теплий дме вітер,
І все тут розквітло:
І промені ллються з небес.
Не втримаюсь, скрикну:
"Куди же ти зникнув?!"
А я все чекаю тебе...
Весна, забери все горе…
--
Переклад з ідишу.
На фото - Шмерке Качергіньски
--
Оригінал (автор - Шмерке Качергіньски):
פֿרילינג
איך בלאָנדזשע אין געטאָ
פֿון געסל צו געסל
און קען ניט געפֿינען קײן אָרט
ניטאָ איז מײן ליבער,
װי טראָגט מען אַריבער ?
מענטשן, אָ זאָגט כאָטש אַ װאָרט.
עס לײַכט אױף מײַן הײם איצט
דער הימל דער בלױער
װאָס זשע האָב איך איצט דערפֿון ?
איך שטײ װי אַ בעטלער
בײַ יעטװידן טױער
און בעטל אַ ביסעלע זון.
פֿרילינג, נעם צו מײַן טרױער
און ברענג מײַן ליבסטן
מײַנט טרײַען צוריק
פֿרילינג אױף דײַנע פֿליגל בלױע
אָ, נעם מײַן האַרץ מיט
און גיב עס אָף מײַן גליק.
איך גײ צו דער אַרבעט
פֿאַרבײַ אונדזער שטיבל
אין טרױער, דער טױער פֿאַרמאַכט.
רער טאָג אַ צעהעלטער
די בלומען פֿאַרװעלקטע,
זײ באַנײַנען, פֿאַר זײ איז אױקן נאַכט.
פֿאַר נאַכט אױף צוריקװעגס,
עס נױעט דער טרױער,
אָט דאָ האָסטו ליבסטער געװאַרט.
אָט דאָ אינעם שאָטן
נאָך קענטיק דײַן טראָט איז,
פֿלעגט קושן מיך ליבלעך און צאַרט
פֿרילינג, נעם צו מײַן טרױער...
ס’איז הי-יור דער פֿרילינג
גאָר פֿרי אָנגעקומען,
צעבליט האָט זיך בענקשאַפֿט נאָך דיר.
איך זע דיך װי איצטער
באַלאָדן מיט בלומען,
אַ פֿרײדיקער גײסטו צו מיר.
די זון האָט פֿאַרגאָסן
דעם גאָרטן מיסט שטראַלן,
צעשפראָצט האָט די ערד זיך אין גרין
מײן טרײער, מײן ליבסטער,
װוּ ביסטו פֿאַרפֿאַלן ?
דו גײסט ניט אַרױס פֿון מײַן זין.
פֿרילינג, נעם צו מײַן טרױער...
