Продолжаю про Расстрелянное Возрождение и убитых поэтов. Ладя Могилянска. Дважды арестованная, дважды приговорённая к расстрелу, первый раз - в 1929-м (арестовали Ладю, когда она была беременна) - расстрел заменили на 10 лет на Соловках, досрочно освободили; потом повторно арестовали уже в 1937-м. Была убита 6 июня 1937 года в Москве на Донском кладбище: там не только расстреливали, но сразу и сжигали в крематории.

---
О, тревожные эти вокзалы!

О, тревожные эти вокзалы!
Перекрёсток жизни моей!
И летят из вчера сигналы
В тьму и тайну будущих дней.

Грохот, клёкот - сплелись здесь вместе
Все желанья жара и вьюг,
И взметнулись глаза в неизвестность:
Запад, север, восток и юг!

Как, мой радостный, мой неверный,
Как дорогу ту перейти?
Там, где поезд покорным зверем
На седьмом ожидает пути.

Это бегство? Любовь? Что со мною?
И куда я, куда в туман?
И когда вдруг встанет стеною
Заблуждений моих дурман?

Или там, средь забытых станций
В удушающем томном сне,
В безобразном безумном танце
Промелькнёт мой остаток дней?

Иль во мраке столиц болтливых,
Где мерцают лампы вослед,
Буду я свободной, счастливой,
Не считающей вовсе лет?

Одарит меня жизнь иль изранит -
Я далёкий гудок уловлю,
В искушении этом странном
Быстрый шаг свой остановлю...

Снова запад-восток навстречу!
Север-юг – меня обними!
И в волшебном стекле примечу
Я сигнальные эти огни.

И путей всегда будет мало -
Против страха небытия...
О, тревожные эти вокзалы!
Перекрёсток и жизнь моя!

--
Перевод с украинского.

---
Оригинал (авторка - Ладя Могилянска):

О, вокзали, тривожні вокзали!

О, вокзали, тривожні вокзали!
Перехрестя мого життя!
Із проклятого вчора сигнали
В таємничий морок летять…

Уночі тут невтомно клекочуть
Переплівшись бажання глухі,
Тут сп’ялися у безвість очи —
Північ – південь! Захід і схід!

Як мій радісний, мій невірний,
Неминучий мій шлях перейти?
Там мій поїзд, як звір покірний,
На двадцятій чекає путі…

Що це – втеча? Любов? Шукання?
І куди я, куди в туман?
Де зустріне мене востаннє
Хміль солодкий моїх оман?

Чи за муром забутих станцій
У задушливім, млоснім сні,
У потворнім розмаянім танці
Замаячать байдужі дні?

Чи в імлі столиць галасливих
В мерехтінні нічних ліхтарів?
Я – не впіймана, я – щаслива
Не лічитиму тижнів і днів?

Знаю, знаю – і в щасті і в зраді
Я почую далекий гудок,
Знов і знов у химерній принаді
Похитнеться упевнений крок…

Знов і знов схід і захід назустріч!
Північ – південь – обійми мені!
Знов і знов у чарівному люстрі
Я побачу сигнальні вогні…

І шляхів мені буде замало,
Щоб розвіять страшне небуття…
О, вокзали, тривожні вокзали,
Перехрестя мого життя!