Timeline
Біля Герри на шляхах бажання, туги, східного вітру
Замітає сліди наметів вітер солоний східний.
Хай вразить Аллах верхових верблюдів - адже вони, вони це
Розділяють, розлучають закоханих – о, верхові верблюди!
І піднялися вранці, і зібралися разом,
І забрали вершники, й увезли серце моє з собою.
---
Переклад з арабської.
Возле Герры на путях желанья, тоски, восточного ветра
Заметает следы шатров солёный ветер восточный.
Да сразит Аллах верховых верблюдов - это они ведь
Разделяют, разлучают влюблённых - о, верховые верблюды!
И поднялись рано утром, и собрались они вместе,
И забрали, и увезли наездники сердце моё с собою.
---
Перевод с арабского.
О, подай мені кубок, що за воду і сльози прозоріш!
Сподіваюсь, до солодощів ти мені дотягнутись дозволиш?
Напої ж найприємним мене, о дитя золотистого винограду,
Щоб вітав нас з тобою півмісяць, над затишним сяючи садом.
---
Переклад з арабської.
---
Оригінал (автор - Абу Нувас):
говорити кохання кохання не бачу обличчя в вікні монітора
о кохання розтоплюй мене і топи нескінченні повтори повтори
це і вітер в обличчя і спека й пісок по очах по сльозах по надії
це звиватись струною й тремтіти і відповідати тривозі та мрії
це і грім вдалині і сліпуче розпалене сонце голчасте проміння
і в киплячий смарагдовий жаркий прибій не дивись не на гостре каміння
Люди завжди прикрашали те, чим вони убивали:
Бач, візерунки на сталі і позолота по сталі,
Бач, перламутр і топази, яхонти і карбування,
Звиви, і огранювання, і бурштини, й ритування?
Все підібрали зі смаком, ось, до відтінку відтінок,
Щоби предметом мистецтва перерубалося тіло.
Хто це там, повний натхнення, створював гарди і фаски?
Кров ж бо зникає миттєво – не візерунки дамаску.
...Руку утомою зводить, та починаю все знову:
Завше знайдеться робота майстрові гарного слова.
Как тихо здесь: земля и солнце!
Как тихо здесь: земля и солнце!
Уже лещина распустила
Свои светильники-серёжки.
Хохлатка хрупкая цветёт.
Как мирно здесь: тебе на руку
Упала крохотная жабка.
В воде озёрные лягушки
Люблю шептать слова
Люблю шептать слова, что ничего не значат, -
Всего лишь тянутся они к твоей улыбке:
Уверены - сейчас раскроются иначе,
И не стыдятся, что неясны, смутны, зыбки.
Трепещут смыслы там и жаждут продолженья -
И с любопытством я смотрю на их дрожанье,
Пока ты их сама не свяжешь в предложенья,
На родине
На родине, куда я не вернусь,
Есть озеро, что не окинуть взглядом,
Там облака глядят на глубину -
Я помню, хоть давно уже не рядом.
Там шёпот мелких вод, там смутный мрак,
Там свист чирков, там крики чёрных чаек,
На берегах полно колючих трав,
Слова
Він говорить, і танцюємо з ним
(Лиш слова, нема нічого, крім слів).
Стрімко він мене підносить до хмар
(А здається: лиш під руку бере) -
І обрушується зливою вниз
Чорний дощ моїх очей, чорний дощ.
Він з собою забирає мене,
Sometimes cold azurite turns into a rose,
Just by itself it blooms, a whim that nature shows.
As if it once was alive, recalling days of yore,
A stone rose: no silken softness, no scent anymore.
No yearning for sunlight, no tremor at a breeze’s breath,
No blooming overnight and no sudden fall to death.
You cannot look away — but hard, and sharp, and stone,
The deep-sea blue of an ocean where a lost island stands alone.
--
Thanks to Leah Borovoi for improving the text.
You melted me through, as lava melts through stone —
All that I used to be — weak and awkward — has long since flown.
So from a beam, from a glance, from a diamond lens,
Fire flared up, a shining column — lambent, bright, immense.
I overflow with molten fire — all ice floes melt away.
Your glance bestows me wings. Higher, higher I soar today.
--
Thanks to Leah Borovoi for improving the text.
Закохані діти
Закохані діти цілуються стоячи
На порозі ночі
Перехожі в них пальцем тичуть
Але закохані діти
Ні для кого їх нема взагалі
І лише їхня тінь
Тремтить у імлі
Коли сховалась доля, не знайти -
Синиця, малий равличек, перлина -
До річки підійдем. Побачим: Стікс.
Ми обернемося - а за дверима
Стоїть, уважно дивиться зима;
І хмаркою, прозора та спокійна,
Пливе юстиніанова чума
На два будинка наші ненадійні.
Ти переплавив мене: лава переплавляє камені,
Те, чим була я, – слабкою, неладною, – кануло.
Так від променя, діамантової лінзи – твого погляду –
Спалахнуло і велетенським стовпом засяяло полум'я.
Переливаюся розплавом – будь-які крижини розтануть.
Твій погляд дає крила. Вище, вище злітаю.
У Саргасового моря немає ні приятелів, ні ворогів,
і навколо Саргасового моря - любові чи ворожнечі там не знайти:
просто море у відкритому морі, просто море без берегів,
тільки довгі нитки водоростей, пливи, якщо ти зможеш пройти.
Море в море, прощатися немає з ким, нема кого тут прощати,
це більше ніж самотність – без границь посеред морів,
де під водоростями на мілинах корабельні ребра тріщать, і
вітер слабкий тремтить у лапах втрачених якорів.
Не декораций хочется – а сада.
Живых цветов - но не бумажных, нет.
И в ноябре, в начале листопада
Почувствовать неслышный майский снег.
Услышать шёпот - не созвучья рифм.
Лицо увидеть - не искусный грим.
Чтоб Бах гремел и чтоб бабахал гром,
Услышать ливня жажду за окном.
* * *
Пам'ятаєш, ти п'ятирічним упав, розбив, завивав,
після тебе обійняли, і відмили, і цілували? -
але то був не ти. Жодної його клітини немає більш
в тілі твоїм, у складках зморшок твоїх.
Пам'ятаєш, як ти у сімнадцять пригортався, притискав і тремтів,
розчинявся і вибухав, а потім дивився в стелю? -
але то був не ти. Жодної його клітини немає більш
кто время целовал в измученное темя
кто молча шёл за звуками простыми
нетронутыми чёрными листами
там чернота мурлыкает о смерти
о мраке мяте мороке и мирте
чей аромат мучительнее в марте
обманывай мы будем маяками
не слабыми конечно не такими
Раз уж дата - решила посмотреть, а кого я переводила больше всего. Ну, если брать там, где переводов по сумме больше пяти, то (первое число - переводы на русский, второе - на украинский):
Чеслав Милош (32 \ 27) - переводы с польского
Ибн-Араби (10 \ 8 ) - переводы с арабского
Андрей Хаданович (9 \ 8 ) - переводы с белорусского
Низар Каббани (9 \ 6) - переводы с арабского
Вислава Шимборска (8 \ 7) - переводы с польского
Мацуо Басё (8 \ 7) - переводы с японского
А сегодня - маленькая, но дорогая мне дата. Два года назад я сделала первый стихотворный перевод с арабского.
Это не был мой первый стихотворный перевод вообще. До того (ну, из того, что можно было читать!) были аж:
- 1 перевод с польского в 2007 (четверостишие, говорить не о чем),
- 1 перевод с украинского в 2008 (красна дяка автору Тарас Федюк)
- и 1 перевод с французского в 2013 (спасибо подтолкнувшей Yulia Arkhitektorova).
Целых всё. Ну то есть понятно.
А потом в конце 2023 Dmitry Akselrod начал меня учить арабскому (а параллельно мы с ним говорили, в частности, про поэтические переводы). 18 ноября начались системные занятия - 11 декабря на топливе из хуцпы появился первый перевод. Низар Каббани.
Іноді стає трояндою азурит холодний...
Іноді стає трояндою азурит холодний
Просто сам по собі, з капризом природи згодний, -
Мов він був живим і неясно пам'ятає оце "колись".
Кам'яна троянда: ароматом він не проливсь,
Делая домашку по разговорному арабскому
"Нельзя же, - говорят арабы, -
Чтоб три согласные подряд!"
На них с недоуменьем чехи
Глядят.
Некоторое время назад Viola Rimskaya подкинула вот такое стихотворение на перевод. Руки дошли не сразу, но дошли 🙂 Кто автор - я так и не смогла выяснить, кстати, ежели кто в курсе - скажите.
Бассет-хаунд
В старину на свет этот белый
Бассет-хаунда произвели:
Galina Zalesskaya тут сагитировала меня сделать то, чего я обычно не. Прямо скажем, речь идёт про некоторое извращение. А именно - про перевод по подстрочнику без знания языка.
Правда, она его знает и подстрочник сделала. Вторая правда в том, что это не экзотика, а вполне себе германская группа, а чтобы понять "Hij is in dit groen water nog als ongeboren", даже особо нидерландский язык знать не надо (хотя, конечно, не везде такая халява). Ну и я тоже немножко поколупалась в...
а эта дыра вообще не черна - прозрачна
она оставляет достаточно от оболочки
чтоб руки могли ещё записывать рифмы
чтоб губы могли шелестеть опавшие листья
она прозрачна - видны золотые закаты
лазурные волны бьются в жёлтые скалы
свинцовые волны в серые стены бьются
и слёзы их оседают на волосы руки губы
Пепелище. 1995
...И чёрный ворон в черноте сидел,
И нет уже там хат, садов, людей.
Глаз ворона - и чёрный, и незрячий, -
Всё вспоминал о хатах и садах
В тот миг, когда он залетел сюда,
И глаз его коснулся свет горячий.
На чёрной круче старый ворон плачет,
А там пустыня. Чёрный день Помпей.
Последний день Помпей. И чёрный дым,
Что перед взором предстаёт твоим,
И чёрный пепел под рукой твоей…
Как птица чёрная — та песнь из глубины
Изломанной до острых щепок деки.
Вчерашний день забыт уже навеки.
Под пальцем — содрогание струны.
І спитали вони: "Де дім її і хто вона взагалі?"
І сказав я: "Сонце вона, і дім її - небеса".
І спитали вони: "Чи ти бачив когось, щоб сонце він так любив?"
І сказав я: "Доля сама на мене з небес зійшла,
І якщо вже зв'язала мене повелінням владним,
