Я

Я і не жінка,
І не чоловік,
Тільки слово,
Що в роті твоєму
Форми набуває.
Мене прочитай, назви, поклич -
Перш ніж тиша назад забере,

Что-то мы, меж тем, давно к Абу нашему Нувасу не возвращались, а зря, зря... По понятной ассоциации:

---
Тем, кто тебя упрекает, покоряться не вздумай -
Предавайся порокам и следуй своей натуре.
Пей вино допьяна и всем заявляй открыто:

Теплий дощ

Ввечері йшов я в місті чужому
вулицею, що ймення не мала,
дедалі глибше й глибше у чужість
густої весни, по камінню сходів.

Був теплий дощ, і птахи співали,
і ніжність пливла в голосах далеких,
і кораблів сирени ридали,

Дві строфи

І
Була вже осінь. Над вересовими пагорбами
Плив голос сурми над озером, по-над лісом імлистим -
Мовби дзенькіт об скло - він звучав, сріблястий.
І вили мисливські пси, ганяючися за звіром,
І шум опадав з ліщини, з гілок потрясених.
Я Всесвіту краси приглушити не зможу,

И, конечно, Махсати!

--
Девушка шаловливая, что красива была, как луна,
Посреди весёлого пира молчаливо сидела одна.
Протянула я руку, стройного стана с наслажденьем коснулась -

Очі

Через очі входить у мене світ: люди, тварини,
речі.
І ти увійшов до мене через очі спочатку.
Та моя любов зараз споглядання вже й не вимагає,
Заплющивши повіки, ходжу між людей, наповнена я тобою.
Часом трапляється: випадково мене торкнеться шкіра
твоєї руки - і тепла, й шорстка.

Я не хочу вмирати, доки не побачу я світ назовні.

Адже чув я, адже читав про людей там історії неймовірні - казки фантастичні й дивні!
Я не зміг їм повірити. Я не зміг навіть їх уявити.

Чув я: люди там прокидаються
Від чогось іншого, не від дитячого крику:
Ось наприклад, від світла, що тихо струмує крізь скло... а скло ані куль, ані вибухів не чекає...
Ось наприклад, від співу птахів, що не ховаються... і від тиші, яка не схожа
На відому нам тишу: вона затишна, мирна... й не віщує вона катастрофи...

Прохання про острови щасливі

Ти мене на щасливі острови відвези,
вітром ніжним кучері, як квіти, розвій, зацілуй,
заколиши і приспи, сном музикальним засип, отумань,
уві сні на островах щасливих ти не збуди мене.

Покажи величезні води мені та води тихі,
шепотіння зірок на зелених гілках дозволь мені чути,
багато метеликів покажи, наблизь їх серця, приголуб їх,

Махсати, ну ибо же!

--
Я - Махсати, в городе каждый житель меня прославляет,
Я - одна из красавиц тех, чьи тела серебром сияют,
И каждую ночь вхожу я желанной гостьей в обитель вина,

Ми помилково закохані, та від нашої помилки світ розквітнув,
Від таємного поцілунку нашого і земля, і небо розквітли.
Ми помилково закохані, та сміємося на очах у міста,
І все місто бачить — від самотності нашої квартали його розквітли.
Ми помилково закохані, та цілувати тебе — не помилка!
Поцілунок твій — сухі гілки: без марева й тіні розквітли.
Поцілунок твій — завмирання променя у дзеркалах і у піснях,
Коли в гурті матерів усі порожні колиски — розквітли.

ИРАН - ОТКРЫТАЯ РАНА

Часть 2

Я не могу не думать о них, их имена повторяю,
Их лица перед глазами стоят, их судеб осколки.
Знаю о них немного - но расскажу, что знаю,

Ну зроблю переклад Транстремера і на українську. 🙂 Так, майже не знаю шведської, але я правда досить довго сиділа над оригіналом і розбиралася. Ну а хто мені скаже "фу" та "так не можна", тому я скажу, що у мене може бути своє маленьке guilty pleasure!

--
Гоголь

Сюртук облізлий, як вовча зграя.
Обличчя – як мармуровий уламок.
Сидить у колі своїх листів у гаю, що шелестить