Новый перевод с белорусского.
---

Идиллия в стиле Лавкрафта

Редактировать Лавкрафта –
как прибираться на кладбище.

Не так романтично, как пишут в сети.
Дело такое, что хватит надолго,
но оно интересно, полезно и –

Что касается жизни - ну, она всегда была, знаешь, та ещё.
Но на проводе - на выцветшей вязи из давних дней -
Ибн Аль-Варди, в Великую Чуму с достоинством умирающий,
И Лисан ад-Дин Ибн Хатиб, ужасавшийся ей и всё же выживший в ней.

Что любви касается - а что изменилось, чего пожалеть бы тут?
И с тобою рядом теперь, не исчезли, даже не отошли ничуть,
И Безумец-Маджнун, в последний свой выдох пустынный - бредящий Лейлою,
И похабник-алкаш Абу Нувас: "Живу, как хочу, и неважно, чем заплачу".

Новый перевод с идиша.

--
Некоторые вещи пробивают меня навылет: так, что пока не переведёшь, - не отвязаться, не вынуть из головы. Обычно это вещи, страшные сами по себе или просто какой-то внутренней предельной мощи, огня:
- "Ты можешь сделать мертвеца живым" Роберта Грейвса,
- "Нельзя идти смиренно в эту тьму!" Дилана Томаса,
- "Мы так далеко - хоть дома наши близко..." Лисана ад-Дина Ибн аль-Хатиба,
- "Пусть идут года, как сами хотят..." Мухаммада аш-Шафии,

Новий переклад з ідишу.
--

Зірочка

Друже блакитний мій, зірочка-зірка,
Ти прилети у містечко край гірки,

Вуличка, яр, а між старих ялинок
Там похилився мій бідний будинок,

На самоті, обік старої стінки

Новий переклад з арабської.
---

Сонце пристрасті, сонце любові опромінило душі -
І засяяли під ним серця, і наповнились світлом.

І закоханість отака бажаніша і миліша,
Ніж усе, що може сказати розумна якась людина.

О, кохання пана мого, благаю - не відвертайся,
Не покинь мене - адже зникне з життя уся насолода!

Новий переклад з білоруської.
---

Іде сліпий, обережно
Постукуючи ціпочком,
Ніби боячись,
Щоби на стукіт його
Земля не відповіла:
"Будь ласка..."

Новый перевод с белорусского.
---

Идёт слепец, осторожно
Палочкой трогая землю,
Словно боясь,
Чтобы на стук его
Земля не отозвалась:
"Добро пожаловать..."

the air folds its wings takes flight from my throat
I plead “stay - don’t leave don’t take that road”
but it will not stay nothing here will not cease
I say “my hands still ache from the anaesthetic’s lease
give me some summer - oh give me at least a piece”

it’s fine one can learn without air to survive
try breathing in water and let your lungs contrive
to drink the weeds the jellyfish the sand and the silt so slight

They say in twenty-seventeen Rome's court decreed
That Ovid could - finally - return from exile's pain.
I see it now: how the skeleton takes heed,
How his bones march homeward through wind and rain.

Panic rises and spreads: someone checks for radiation,
Others flee, and highways choked with their cars,
Paparazzi - with enthusiasm - film this bone migration,
But calm Ovid walks beneath indifferent stars.

Перевод с арабского.
---

Солнце страсти, солнце любви озарило души -
И под ним сердца засияли, наполнились светом.

Для меня такая влюблённость куда желанней,
Чем всё то, что проницательный рассказать о ней сможет.

О любовь того, кто над сердцем моим всевластен,
Не покинь меня - ведь исчезнет из жизни сладость!

Новий переклад з івриту.
--

Береги

А береги по річці іноді сумують:
Покинула вода, наринула журба,
Каміння і пісок - де серце.
А як людина, як вона? Лежить, покинута й без сил,
Щокою до холодного піску,

повітря складає крила й до відльоту готується у гортані
кажу перестань залишись не залишиться не перестане
говорю ще руки в мене після наркозу не відболіли
дай мені трохи літа йому кажу дай-бо хоч трохи літа
а він зачіпає крилом нерва десь зліва

ну гаразд без повітря ще можна звикнути дихати пробуй водою
водоростями медузами піском і мулом м'яким придонним
а вода йде уламками тріщинами обертається раухтопазом

Кажуть, у дві тисячі сімнадцятому римський суд
Повернутися дозволив Овідію: ніби не винен він більше.
Ось піднявся скелет, і кістки ось його несуть
Ближче, ближче до бажаного міста. Ще ближче. Ближче.

Піднімається паніка: хтось вимірює радіаційний фон,
Хтось просто біжить якнайдалі, по всьому шосе уже пробки,
Папараці знімають відео, пхають на паличці мікрофон,
Та Овідій не звертає уваги, і дорога його коротка.

Голубое небо - но вот сейчас уже догорит,
Вот стекло в руках тончайшее, вот уже и осколки,
Вот и стены, вот и руины - Херсонес? Угарит? -
Да откуда бы имя, секундами выжжено сколько
Воздуха, песчинками высечено штрихов,
Наступает море, обнажаются горные цепи,
Проржавеют любые из неснятых оков,
Но белок распадётся раньше - тем-то металл и ценен,

Спасибо за публикацию в ROAR, Linor Goralik!

Там:
- Дорогое мироздание, веди себя хорошо...
- Молчание о пепле волос Суламифи
- Чёрная крылатая кошка красоты неземной...
- Ты просыпаешься раньше меня... (посвящается Tina von Kissel, там почему-то этого нету, но вообще оно есть 🙂 )
- и вещь, по поводу которой у меня... ну, назовём вещи своими именами, - просто гордость, что её взяла уважаемая Линор, потому что стихотворение отчасти на иврите: "две раны \ дві рани \ שני פצעים".

Новий переклад з російської.
--

Почорніли в вогнях привокзальні шумні переходи.
Як давно не ділили цей світ на повітря та воду.
З жменькой солі твердої, стискаючи хліба окраєць,
якось вийду до річки, і вухо напружу, й впізнаю:
далеко від Валгалли, та й більш від туманної Волги
замість музики віщої - скрип грамофонної голки.

Подсуммировала написанное за июль. "Весь оранжевый сарай" 🙂

1. Стихи на русском - https://tanda-stihi.livejournal.com/38751.html
Содержание:
- Посвящение Линор Горалик
- Поэты могут выглядеть как угодно
- Когда-то казалось, что передо мной раскрыто всё время мира...
- Языки я трогаю языком...
- С неба капает мёд, с неба капает йод, с неба капает яд...

Новий переклад з івриту.
---

По гущавині йде безустанно прозориста тінь -
Кольорово-смугаста сорочка, і кров на спині.
“Добрі очи у тебе, дивлюсь, - каже привид у синь. -
Я шукаю братів. Розкажи, ти їх бачив чи ні?”

Бліднуть вмить небеса, і у відповідь: "Так, бачив їх…
Позабув би! Та з пам'яті вже не пощезнуть сліди,

Новий переклад з арабської.
---

У безпеці бути не може ніхто, й найсильніший - слабкий перед часом:
Час годує із дзьоба своїх пташенят напівперевареним м'ясом.

Оленя невинне тремтить перед ним, олениха тікає лісом,
І серед каміння - мовчки, лякливо - старі завмирають лиси.

Якщо люди померли, зруйновано дім й воронячі навколо зграї,
Так призначена доля була мені, і оце не я обираю.

Эли Бар-Яалому

...И никогда не знаем,
Встретимся ли мы снова,
Сколько осталось нивы,
Сколько осталось неба,
И по какой основе
Выткано слово навье.

Но пока не уснули